14:41 | 28.09.2020
Автор: Владимир Иванов
Український спорт та українці в спорті – це, на жаль, майже полярні поняття. Якщо спорт вищих досягнень – той, що готує олімпійських чемпіонів та всесвітньо відомих спортсменів – ще якось розвивається (хоча тут також можна зазначити, що розвивається не «завдяки», а попри все), то масовий спорт на державному рівні нібито й не існує.
Складається цікавий парадокс: на будь-якому сайті оголошень, з рекламі на вулицях та в інтернеті, через «сарафанне радіо» ми дізнаємося про безліч гуртків, секцій, тренажерних залів, курсів тощо, які тут та зараз готові навчити нас за помірні гроші будь-якому виду спорту. Люди масово купують абонементи у фітнес-центри, та не використовують їх, батьки водять своїх дітей до всіх можливих секцій, проте для держави сектору приватного бізнесу майже не існує – особливо поза темою сплати податків.
До речі, про податки. Двома простими цифрами можна довести той факт, що державі терміново необхідно звернути увагу на приватний сектор спорту та виводити його з «тіні». 8,7 млрд гривень виділено в Україні 2020 року на спорт. Близько 10 млрд гривень на рік, за попередніми оцінками експертів, недоотримує державний бюджет від «сірого» ринку спортивних секцій. Й це тільки за приблизними підрахунками!
Тренд на здоровий спосіб життя поступово набирає обертів і в Україні, хоча ми все ще пасемо задніх у порівнянні з Європою, проте зміни є. Проте хіба хтось із тих людей, які замислюються над тим, щоб підтримувати себе у формі, чи над фізичним розвитком своїх дітей, можуть відвідувати державні секції? Зазвичай це незручно, неефективно та ще на додачу часто-густо дорожче за приватний гурток. Відсутність державної інформаційної політики та загальна низька обізнаність не залишають жодного шансу на зміни. Та й чи треба це, коли на кожному розі – реклама про гуртки, що близько до дому, зручні та зрозумілі за витратами?
Шкільний спорт – це окрема тема для розмови. Його умовно можна віднести до «масового спорту», який підпорядковується державі та неефективно управляється, проте є доволі витратною частиною бюджету. На рік на утримання 32 000 вчителів фізкультури держава витрачає 4,3 млрд гривень. Проте як часто ви чуєте про повноцінні, розвивальні та цікаві уроки фізкультури у школах? Риторичне питання…
З погляду власників гуртків ситуація складається не набагато краща. Обладнання та правильне приміщення для спортивних занять – це одна з найбільших витратних статей бюджету будь-якого гуртка. І заразі приватні підприємці змушені шукати будь-які варіанти приміщень, переобладнувати їх за свій кошт замість того, щоб користуватися рішенням, що лежить на поверхні. Йдеться про шкільні спортивні зали.
Замисліться на хвилину: незароблений прибуток від оренди державних та муніципальних приміщень становить близько 4 млрд гривень на годину! Хіба ж державі не потрібні ці гроші? Чи, може, нам немає куди їх вкладати? Я вже мовчу про те, що ті самі шкільні спортзали тільки виграють від того, що їх приведуть до ладу, а їхнє матеріально-технічне забезпечення за рахунок гуртків, можливо, поліпшиться.
Тільки при підготовці цього матеріалу я нарахував втрати держбюджету через відсутність державної політики масового спорту більшими в кілька разів за сам бюджет «на спорт». Проте поки ринок секцій та гуртків залишається «сірим», бізнес у галузі не заохочується, держава так і буде недоотримувати гроші, а галузь не створить нових робочих місць.
Відсутність пільг для бізнесу на кшталт тих, що є в США чи Великобританії, не стимулює розвивати приватний сектор та «виходити з тіні». Може, вже час звернути увагу на спорт для українців, а не тільки для великих світових презентацій? Адже цей спорт сам уже спроможний генерувати прибуток та гроші у бюджет, а не лише нескінченно просити.