Перший місяць нового 2017-ого року налаштував багатьох на серйозні зміни. Хештеги #новежиття або #зчистоголиста посунули такі як #еміграція та #часвалити. Звісно, ця тема залишилася вже під нашаруванням постів про реформи Трампа, жертв "Синього Кита” та суперечок з приводу святкування 23-ого лютого і 8-ого березня. Але причин для від`їзду з країни стає дедалі більше. Можна припустити, що нова хвиля таких настроїв ще прийде. І щоразу буде “вимивати” бізнес та інтелект.

З телеведучою 1+1 Марічкою Падалко говорили про відповідальність підприємців, формування середнього класу і те, як відвернути думки українців “звідти” і направити “right here”.


Про еміграцію

У 18 років в мене були думки, що за кордоном все цікавіше, веселіше і краще. І коли я отримала стипендію на навчання в Америці, їхала туди з різними міркуваннями. «Чим це все закінчиться, чи зможу жити в Україні, чи взагалі захочу повернутися, чи будуть сили залишитись в цій країні після Америки». Перші кілька місяців була в захопленні від Штатів, мені все подобалося. Але з часом в іншій країні починаєш цінувати ті речі, які вдома сприймаєш як даність. Причому це стосується не тільки тих речей, які не можна охопити руками.

Пам'ятаю випадок, коли в мене заболіли зуби. Батькам довелося прислати гроші, тому що моєї стипендії в $800 не вистачало, щоб заплати за пломбування. Ці послуги там дуже дорогі. А в Україні існує ціла хвиля саме стоматологічного туризму. Звісно, це не причина лишатися тут. Але один із аргументів точно.

Я заздрю людям, які можуть легко переїхати в іншу країну. Або навіть в інший район свого міста. Бо я все життя прожила між вулицями Гончара, Ярославів Вал, Гоголівською та Софіївською. Тому багато людей, з якими їжджу Києвом, вважать, що я не місцева.

Я відчуваю особливу силу, живучи там, де народилася. Це місце дає мені сили, енергію, мотивацію. В Америці переживала сильну ностальгію і дуже багато з собою розмовляла. Намагалася зрозуміти, чому я так відчуваю. Бо взагалі ніколи не думала, що в мене з'являться такі думки. Гадаю, вісімнадцятирічна дівчина, та навіть доросла людина, має бути в захваті від Діснейленду. Але мені це було зовсім не “вау”, тому що поруч не було людей, з якими хотіла це “вау” розділити. При тому, що я дуже легко знаходжу контакт з людьми з будь-яких країн. В Америці мені вперше захотілося говорити українською. Там, власне, і почала це робити.

Після повернення до Києва десь три роки в мене було відчуття повного щастя щоранку лише від усвідомлення того, що я прокидаюся вдома. Це просто відчуття втраченої батьківщини. Тому еміграція це, напевно, єдине, що мене зовсім не цікавить. Ми з чоловіком часто через це сварилися. Під час Майдану він казав, що за певних умов мені з дітьми доведеться виїхати за кордон. Навіть змусив зробити Шенгенську візу на випадок евакуації. Але, слава Богу, вона не знадобилась. Мені дуже хочеться, щоб Україна існувала і розвивалася щодня. І мене дуже лякають ті сценарії, які піддають сумніву подальше існування нашої країни. Зовсім не хочеться, щоб Україна перетворилася на ЛНР чи ДНР у разі возз'єднання з цими територіями на певних умовах.

Не можу сказати, що почуваюся фінансово обділеною в цій країні. Так, я постійно рахую гроші, через комунальні послуги і рахунки змушена відмовляти собі у багатьох речах. Але не хочу, щоб це виглядало зухвало і зверхньо. Я дуже поважаю тих, хто має в собі сили взяти і поїхати на інше місце, але з іншого боку – дуже співчуваю. Бо в них не було можливості стати щасливими, реалізованими і заможними тут. Чесно, в мене ніколи не було заздрості до тих людей, які поїхали. Бо я дуже багато мігрантів бачила в Америці. В мене є до них лише співчуття. Але щире і добре.


Про реформи

Я бачу прогрес в діях влади. Мова йде про оприлюднення декларацій майна депутатів. Вірю, що тепер ми зможемо створити найефективніше антикорупційне законодавство у світі. Наприклад, в Америці, яка завжди була взірцем демократії, це не є обов'язковим. Тому вважаю такий крок надзвичайним проривом в напрямку відкритості статків. Не вистачає тепер пояснень депутатів і їх відставок. І це я вважаю ще light option. Оптимально за подібне потрібно притягувати до кримінальної відповідальності. Тільки в такому разі в людей з'явиться віра в справедливість. Ми починаємо погано жити не тоді, коли не можемо сплатити рахунки, а коли втрачаємо віру. Саме це зараз і відбувається.

Про формування середнього класу

Для мене середній клас – це родина, яка має власну квартиру і, можливо, машину. Був непоганий закон про те, що можна завозити автомобілі з Європи. Президент не наклав вето на нього, але вніс певні правки, які його зробили абсолютно не корисним для тих, хто сподівався ним скористатися.

Для формування середнього класу треба дати можливість людям будувати бізнес. Мінімізувати втручання держави в МСБ, щоб підприємці розвивались. Бо держава тримається саме на них, а не на олігархах. Вона тримається на людях, які заробляють гроші тут. Які водять свою дитину на малювання і платять викладачам. Мені здається, що гроші середнього класу в середньому класі і обертаються.

Ми обов’язково подолаємо хабарництво, що заважає нам нормально працювати. Підприємці не повинні мовчати. Корупція – явище двостороннє. Це не тільки коли хтось бере, але коли хтось дає. Я розумію, що необхідні надзвичайні зусилля над собою. Але, якщо критична маса людей припинить підтримувати корупцію з власної кишені, ситуація зміниться.

Питання задавала Дар’я Савгір
Про журналістську етику та книжки, які вражають – читай на СоАве. Про виховання дітей, сім’ю та дозвілля – детальніше на Promum.