Вирішення спорів у національних судах не завжди є ефективним способом захисту інтересів. Через надмірну завантаженість справами суди рідко коли розглядають спори в межах “розумних” строків. Окрім цього, в результаті судового розгляду справи, одна із сторін завжди буде незадоволена прийнятим рішенням. Зазначені проблеми є притаманними судовим системам в цілому.
Проте, західні правові системи вже давно пропонують альтернативний шлях врегулювання спорів – медіація. Це альтернативний (позасудовий) метод вирішення спорів, за допомогою якого дві або більше сторони спору намагаються в рамках структурованого процесу, самостійно, на добровільній основі досягти згоди для вирішення їх спору за допомогою медіатора.
Нещодавно Верховна Рада України прийняла за основу законопроект «Про медіацію» чим було зроблено перший крок по запровадженню нового для України інституту медіації.
Відповідно до законопроекту медіація може застосовуватися у будь-яких спорах, у тому числі цивільних, господарських, адміністративних, а також в кримінальних провадженнях та справах з приводу адміністративних правопорушень, за винятком випадків, передбачених чинними законами України.
Особливості судового врегулювання спорів
Якщо сторони прийняли рішення про розгляд їхньої проблеми судом, то у такому процесі вони фактично позбавляються більшості своїх повноважень. Незважаючи на те, мова йде про державний або третейський суд, саме йому будуть належати повноваження по веденню процесу та прийняттю рішень. Суд визначає, коли процес почнеться та коли він закінчиться, яким чином його буде проведено та який буде результат. В цьому контексті суд прямо впливає на зміст засідань. Саме він вирішує по яким питанням буде проводитись дискусія, а також які аспекти конфлікту не підлягають розгляду.
Таким чином, суд приймає рішення по справі у цілому та представляє його сторонам, як імперативний акт або положення, яке є обов’язковим до виконання. Відтак, автономія сторін судового процесу суттєво обмежена, а змістовне оформлення залежить саме від внутрішнього переконання суду та встановленої процесуальним законодавством процедури. У випадку, коли врегулювання спору відбувається судом – саме суд, як третя сторона, приймає рішення, яке має визнаватися сторонами як справедливе.
В чому різниця між судом та медіацією
На відміну від судового процесу, в якому сторони за допомоги традиційних юридичних засобів прагнуть посилити свої позиції, обґрунтовуючи свої вимоги в рамках встановленого процесу, задача медіатора полягає в направленні уваги сторін у спорі на інтереси, які знаходяться в основі їх позицій. В цьому і полягає принципова різниця між судовим та медіаційним процесом врегулювання спорів – перший працює із позиціями, в той час як медіатор – із інтересами сторін. Аналізуючи інтереси сторони усувають незрозумілості, що розширює їх кругозір. У такому випадку, коли більш чітко виокремлюються інтереси протилежної сторони, відповідно стають більш зрозумілими точки дотику протилежних позицій.
Медіатор ніколи не пропонує спосіб вирішення проблеми, а лише направляє сторони, які прагнуть досягти взаємовигідної ситуації (Win-win ситуації). Така ситуація можлива лише за умови дослідження інтересів, які керують кожною із сторін. Зазначене неможливо досягти в рамках судового процесу, який, по суті, є зіткненням позицій, а не добровільним діалогом сторін щодо вирішення проблеми. Більше того, досягнений у результаті медіаційного процесу варіант вирішення проблеми є не рішенням третьої сторони (на відміну від суду). Таке вирішення проблеми є досягненням кожної із сторін, яке визнається ними як справедливе, з огляду на те, що приймається саме ними, а не третьою особою, у незаангажованості та «включенні» якої можуть бути певні сумніви.
Чи розвантажать медіаційні механізми судову систему
На відміну від судового процесу медіація є абсолютно добровільною та залежить від наміру сторін конфлікту знайти найбільш адекватне та вигідне вирішення спору.
Виникають питання, чи вдасться законодавцю вирішити питання розвантаження судової системи України, чи почнуть сторони конфлікту звертатись до медіатора для вирішення спору чи конфлікту.
Так, стаття 9 законопроекту передбачає таке поняття як медіаційне застереження. Відповідно із цим, сторони договору можуть передбачити у договорі передати на медіацію всі або певні спори, які можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні.
Результати медіації можуть бути викладені письмово в договорі, який є цивільним правочином і виконується відповідно до законів України та є обов’язковим для виконання сторонами у визначені ним строки (ст. 11 законопроекту).
Проте, законодавцем передбачено, що наявність медіаційного застереження в договорі не є перешкодою для звернення в суд або третейський суд. Крім того, «медіаційний договір» може бути оскаржений стороною договору в разі його невиконання контрагентом.
Відповідаючи на питання щодо розвантаження судової системи, на нашу думку, медіація не є панацеєю від судових тяжб, оскільки не є обов’язковою процедурою, спір щодо невиконання досягнутих домовленостей все ж таки буде розглядатися в судах.
Вважаємо, що медіацію будуть застосовувати особи, які цінують свого контрагента та бажають продовжувати плідну співпрацю. Можливі і такі випадки, коли медіатору вдасться врозуміти співвласників які бажають здійснити поділ майна про те, що їх спір може слухатись роками в судових інстанціях, і що для досягнення самого бажаного результату необхідно піти на взаємні поступки.
Крім того, залишається неврегульованим питання щодо переривання строків позовної давності, оскільки сторони конфлікту можуть перебувати в процесі медіації багато років та не досягнути бажаного результату.
Також законодавцем не встановлено будь-якого граничного строку проведення процедури медіації, що також може слугувати підставою для недобросовісного контрагента затягнути строки виконання зобов’язання.
Вважаємо, що законопроект «Про медіацію» буде вдосконалюватись та стане корисним механізмом досудового вирішення спорів та конфліктів. Медіація, особливо беручи до уваги дике правове поле України, є дуже перспективним та ефективним способом вирішення спорів. Проте, такий спосіб врегулювання конфліктів передбачає високий рівень цивілізованості сторін, а також усвідомлення того, що м’який та послідовний аналіз проблематики конфлікту може бути вигідніший за пряме зіткнення у судовому процесі.