Впливати на владу в Європі законно. Міф?

Впливати на владу в Європі законно. Міф?
политтехнолог, партнер компании SIC Group Ukrainе

Якісна комунікація між бізнесом та владою — це реальна адекватна практика в США та Європі. Вона може називатися по-різному: адвокація, лобізм, public affairs, public advocacy, GR. Може мати різні відтінки, однак це необхідний законний механізм впливу на прийняття управлінських рішень в державі. Майже в кожній цивілізованій країні світу існує інститут лобізму. Хоча рівень деталізації законодавства в цій сфері в різних державах дуже відрізняється.

В Україні ж поняття «лобізм» сприймається викривлено і зазвичай у негативному світлі. Як щось, що неодмінно «пахне» корупцією, домовленостями, підкупом. Україна потребує налагодження якісної комунікації між бізнесом і владою заради впровадження європейських стандартів розвитку GR та лобізму. А еталоном регулювання та контролю процедури лобізму у світі є норми країн Європи.

Хто вони такі — лобісти?

Лобісти у багатьох випадках виступають як добре підготовлені експерти у конкретних вузьких сферах і мають здібності пояснити складні теми у доступній та зрозумілій формі.
Джон Кеннеді
35-й Президент США

Лобісти за кордоном працюють відкрито, діють в рамках законодавства, платять податки. Здійснюють не тільки фінансування представницької діяльності політиків, а й беруть безпосередню участь у законотворчому процесі.

Сучасний європейський лобіст — це освічений, високооплачуваний фахівець, посередник між групами інтересів та законодавцями, членами уряду. Вигода від лобіювання не одностороння. Її отримують обидва учасники «діалогу». Допомагаючи лобісту у законодавчому процесі, політик може розраховувати на його підтримку у вигляді фінансування майбутніх політичних проектів.

А тепер трохи про образ лобіста в Україні. Це людина, яка працює незаконно і вдається до різними «сумнівних» методів — хабарництва, корупції, коли все відбувається через фразу «ціна питання».

Лобізм у різних кутках Європи

Брюссель — «столиця» європейського лобізму. Тут знаходяться представництва 3 тис лобістських організацій. Мета кожної з них — впливати на формування політики ЄС. Загалом в ЄС є три групи лобістів:

  • галузеві, виробничі асоціації — це представники бізнесу і промисловості;
  • неурядові організації чи групи інтересів;
  • регіональні представництва.

Найбільш відомі та впливові — EPACA, IPRA, SEAP. У Європарламенті 90% лобістів представляють інтереси бізнесу, менше 10% — інтереси груп громадянського суспільства.

Отримати постійний доступ до парламенту може не кожен. Лобісти та організації мають акредитуватися, отримати спеціальні перепустки та діяти за нормами спеціального Кодексу поведінки. Якщо лобіста запідозрять у порушенні правил Кодексу — перепустку анулюють. Запідозрять у підкупі депутата — доведеться йти до суду, а щодо парламентаря-корупціонера — парламент ухвалить рішення про скасування депутатського імунітету.

В ЄС більшість країн не мають конкретних правил або положень, що регулюють діяльність груп інтересів або їх представників. Однак Великобританія та Німеччина — винятки.

Німецький парламент. Він єдиний у ЄС прописав додаткову процедуру до свого Закону про регламент. Вона зобов’язує усі групи, які бажають висловити або захистити свої інтереси у Бундестазі, офіційно зареєструватися. До речі, в Німеччині надають перевагу вислову «групи інтересів», а термінів «лобі», «лобіст» намагаються уникати.

У разі необхідності парламент і комітети можуть запрошувати представників різних груп інтересів на свої засідання без попередньої реєстрації.

Правила лобізму у Великобританії не регулюються законодавством
. Натомість існує спеціальний Комітет зі стандартів громадського життя (Committee on Standards in Public Life). Він наглядає за діяльністю груп інтересів у парламенті.

Теоретично, прояви корупції стримує Кодекс поведінки. Він зобов’язує сповіщати «народних обранців» про свої фінансові інтереси. Зокрема про прибутки поза парламентом. Кодекс також забороняє грати роль «оплачуваного адвоката» («paid advocate»): брати фінансову «подяку» за промови у парламенті та за питання до уряду; за створення законопроектів або поправок до них. Однак у Кодексі не зазначено, що парламентарі не можуть брати плату за консультації чи поради. Часом, це можна використовувати як виправдання контактів з лобістами.

У Франції, так само як і в Австрії та Нідерландах, створили спеціальні структури — інститути соціально-економічної ради, яка має чіткий юридичний статус і є своєрідним лобістським парламентом. Це консультативно-дорадчий орган, і вирішальний голос в законотворчому процесі лишається за ним.

В ЄС лобісти співпрацюють з усіма інститутами, які впливають на прийняття рішень.

Найбільш важливого значення набувають контакти лобістів з Європейською Комісією. Вона веде міжнародні торгові переговори та потребує експертних висновків. Комісія проводить різні громадські обговорення разом із лобістами. Важливе значення для лобістів представляють структурні підрозділи Комісії. Наприклад, Генеральний директорат з торгівлі та Комітет 133. Це консультативні органи з торгової політики.

Комісія відкрита для лобістських груп і прагне зберегти неформальний характер стосунків з лобістськими структурами. При цьому члени Комісії бажали надати можливість громадянам ЄС дізнатись про те, які ж саме інтереси впливають на прийняття рішень та скільки це коштує. Так з`явився добровільний реєстр, і зараз тут зафіксовано 2700 лобістських структур. А у 2006 році Комісія випустила так звану Зелену Книгу (Green Paper on the European Transparency Initiative). У ній встановлено, що таке «лобізм», запропоновано систему реєстрації лобістських угруповань та нагляду за лобістською діяльністю. Тут також визначено Загальний кодекс поведінки лобістів та санкції у разі порушення Кодексу.

Методи і технології лобізму

Сучасна практика лобізму використовує як прямі, так і непрямі методи. Більшість лобістів воліють застосовувати прямі. Проте встановити прямий контакт із офіційною особою не завжди просто. Тоді настає черга непрямих методів, при цьому намагання встановити зв`язок із представником влади лобісти не полишають.

Особисті контакти з владою; робота в експертних групах з підготовки проектів документів парламенту та уряду; з’їзди та наради підприємців за участю представників влади; участь у засіданнях комітетів і комісій парламенту та міністерств; вплив на формування громадської думки через ЗМІ; участь у громадських слуханнях законопроектів; доповіді, звернення підприємців до представників влади та зустрічі із ними. Все це методи «цивілізованого лобізму».

Щодо технологій — вони різноманітні. Однак є певні базові елементи, які забезпечують просування інтересів: наявність мети, часові обмеження, унікальність, комплексність, специфічна організація проекту.

Демократичні технології лобізму умовно можна поділити на три групи. Перша — це своєрідний «обмін» голосу політика на користь певної ідеї на його «популярність», яка може принести перемогу на виборах у майбутньому. Друга — діяльність, спрямована на переконання чи зміну поглядів осіб, які ухвалюють рішення. Третя — доступ до процесу ухвалення рішень через надання політикові допомоги в аналізі проблеми і підготовці необхідних документів ( доповідей, законопроектів). При цьому найуспішнішими лобістами частіше за все стають неурядові громадські організації та аналітичні центри. Вони — фахівці з конкретної теми або проблеми. Вони мають шаблони і стандарти, які дозволяють розглядати проблему та презентувати результати і пропозиції.

У Європі серед лобістів популярне явище «обертових дверей» (revolving door) — коли колишні чиновники йдуть працювати в лобістські фірми. От хороший приклад: Петер Карл Могенс полишив пост директора ГД з торгівлі і посів місце головного радника у великій лобістській фірмі Kreab Gavin Andersen. Зараз він представляє інтереси виробника хімії IC1 і виробника транспортних засобів Scania.

Інший приклад — Томас Логрен. Це колишній виконавчий директор Європейського агентства медицини. Згодом він розпочав власну консультативну практику і приєднався до компанії NDA. Вона спеціалізується на консультаціях у фармацевтичній індустрії. Значна Велика лобістська фірма Burson-Marsteller теж нараховує чимало колишніх чиновників. Серед них головний радник DG з енергетики Дерек Тейлор та колишній парламентар з 35-річним стажем Девід Харлі.

Чи потрібно узаконювати лобізм в Україні?

Розвиток ефективних механізмів взаємодії влади та бізнесу в Україні безумовно повинен бути узаконеним та чітко прописаним в законодавстві. Адже, щоб у свідомості українця слово «лобізм» викликало позитивні асоціації, потрібно забезпечити прозору та офіційну діяльність лобістів, без підкупу та корупції. Варто створити електронний реєстр лобістів, вказати у ньому сфери діяльності кожного учасника. Тоді населення буде розуміти, хто чиї інтереси захищає і в яких сферах. Із ухваленням відповідного закону діяльність суб’єктів лобіювання буде заснована на договірних стосунках із замовником. Будуть чітко окреслені їх права та обов’язки. Зокрема і вимога неухильно дотримуватись законів України. Корупція зменшиться, дії влади стануть прозорішими.

Впливаючи на управлінські рішення, лобізм змушує центральні та місцеві органи державної влади «бути у формі», підтримувати динамізм, гласність, об'єктивність та гнучкість при здійсненні своїх функцій. Також суспільство фактично отримає демократичний механізм впливу та контролю за діяльністю Верховної Ради.
Україні не вистачає здорового національного лобізму! Комплаєнс врятує ваші гроші Бой с тенью. Какие иллюзии мешают основательной реинтеграции Донбасса