DZIDZIO: Кіно — це не гроші, це — характер

КІНОІНДУСТРІЯ
DZIDZIO: Кіно — це не гроші, це — характер

Коли у тебе в кишені є сценарій Джорджа Лукаса й 20 «мульйонів долярів» від Paramount Pictures, то не треба бути Спілбергом аби зняти того Індіану Джонса. А як грошей у тебе мало більше за нуль, досвіду порівняно десь так, і сценарій у складчину намалювала група товарищів, а то і зовсім якийсь «Павук», то це треба бути DZIDZIO щоб зробити «кінопродухт», який в 2017 зірвав бокс-офісний джекпот у 21.7млн грн сумарних зборів, (до речі, вперше серед українських комедій). І в 2018му у версії «DZIDZIO першій раз» вже вийшов на 22.7 млн. грн.

Цим інтерв’ю із «сонечком вітчизняного шоу-бізу», а зараз вже й кіно-бізнесу Михайлом Хомою, #МУВІМЕЙКЕР на сайті Бізнес.Медіа починає цикл матеріалів про українську кіноіндустрію: із чого вона складається, від чого залежить, і що ж роблять вони, наші кіномитці, щоб у результаті ми бачили, те, що бачимо?

Відео інтерв’ю «BOX&OFFICE» дивіться на каналі Skrypin.ua

Параска Хілтон
крупний кінознавець

Про оцінку кінотворчості

Дзідзьо: 
— Я би дуже хотів вміти робити гарне кіно. 
С.Н.: 
— А що, зараз гарно не вийшло? 
Дзідзьо: 
— Вже помаленьку виходить. Справа в тому, що бракує часу. От моя мама, як завжди, права. Вона каже, що час не приходить, він минає, і ти мусиш мати швидкість і розуміти, яку велику роль вона відіграє. Коли в тебе сім місяців на фільм, і 25 жовтня (День прем’єри DZIDZIO першій раз) ось-ось, і всі так дивляться на тебе з недовірливими очима «а ти точно встигнеш?». — Встигну, не переживайте, я впевнений в тому.

Про гроші і віру

П.Х: 
Питання як митець митцю, де взяли гроші на кіно? Яку «старушку процентщіцу уконтрапупили»? 
Дзідзьо: 
"...Я скажу так, ні на одну справу я ніколи не мав грошей. Тому, що ні одна справа з грошей не починається. Саме основне – ідея і наскільки ти нею загорівся. Бо якщо ні, тобі не вдасться все рівно щось зробити. Щось буде мішати, щось не виходити, зневіра з голові своя ж мішати. А коли воно має вийти, то запалюється та іскра, і те бажання, і так починається складатися ситуація, обставини, і воно виходить..." 
"...Це все треба любити. Бо знаєте, мені таке раз сказали: «Ти панімаєш, у нас нєту дєнєг? Нам нє далі дєнєг!» Я кажу: «Це коштує грошей? (викладає в рядочок чашку кофе, блокнота, фломастер) За то треба платити гроші?» От ні! Це характер..."           
"...Я вже перезнайомився зі всіма камерами, зі всією оптикою, патріотив, я взнав відносини. Я мав непрості ситуації з технікою, з грошима. Я завтра знімаю, а тут мені з машини, в каділаку в Полтаві розбивають, забирають гроші 15 000 доларів, навіть більш, 25000. На які я знімав наші короткі метри. Які коштували по 35, по 25. Я просто збирав ті гроші і викидав туда..." 
С.Н.: Порада для глядачів: не зберігайте гроші в каделаках. 
Не зберігайте, а вкладайте. Відкладати гроші не треба – вкладайте їх в кіно, в українське. Робіть щось, показуйте. І воно принесе результат.

Як «ділити ризики» у кіно

Дзідзьо: 
Короткометражки я вже знав, як робити, причому без ніяких сценаріїв. Це були імпровізації на день і на тему. А з великим кіно до кого піти? Хто робив фільми? Левицький. Дзвоню до Левицького, кажу, хочу з тобою зустрітися, маю ідею, але я так хитро до нього підійшов. Кажу, давай перший кліп знімемо. Потім розказую ідею, він каже – окей, я тебе познайомлю з Сергієм Лавренюком, моїм партнером, який Любомиру і розказав, що в кіно треба «ділити ризики». 
П.Х.: 
— І як поділили? 
Дзідзьо: 
Сергій з продюсером нашої групи (Анатолій Безух — продюсер DZIDZIO - ред.) домовилися зробити фінансово 50/50, а ми мали з Любомиром творчо зробити. Потім не захотів мій продюсер. Десь відчув, що гореним може пахнути. Тоді вирішив — сам піду. Я ж на кожному концерті людям обіцяв, що буде фільм. Не міг вже сказати “ні”, бо тоді виходжу гімнюк я. Іду говорю з Сергієм, ми домовляємось 50/50 це все робити. Для мене це важко, я не є олігарх, я не є людина, яка має великі кошти. 
П.Х: 
— Але ж там не був великий кошторис. Озвучують 4,5 млн. грн. 
Дзідзьо: 
— Трохи більше вийшло. Воно так тільки з боку звучить, вийшло більше.

Про державні гроші і патріотичне кіно

Дзідзьо: 
Діана (Діана Юраш — виконавчий продюсер DZIDZIO - ред.) мене переконувала, що держава дасть гроші на друге кіно. Я не хотів, я казав «Буду робити це сам, я до того звик, не розпалюйте в мені жалість до себе на субсидію. Ми витягнем самі.» А Діана все зробила, підготувала документи, і «хлоп»… вони не дали. Знайшли собі таку відмазку, що нема патріотичності в нашому фільмі. 
П.Х.: 
— А що, в Дзідзьо перший раз гірше, ніж перший раз в Петлюри? 
Дзідзьо: 

Ну так, відмазка трошки некоректна. Ви по-перше подивіться фільм, і тоді зрозумієте: отут є «почерк українського» в цій картині. По-друге не треба людям в лоб говорити про патріотизм та інше, бо вони фільм розцінюють як розвагу, як ентертеймент. Це не є інститут. Не треба їх вчити нічому. Хай кожен собі знайде своє. От я, наприклад, хтів, щоб люди через фільм знали, хто написав гімн. Я собі це закарбовував. Мені смішно було, коли почув, як одна жіночка сказала, що гімн написав Тарас Григорович Шевченко. А зараз, прокат закінчиться, телеверсія пройде, піде платна інтернет-платформа, фільм буде в мережі, а там в нас як мінімум до 10млн. переглядів. І всі будуть знати хто написав гімн.

Dzidzio in da Roza Bekker's





Про сценарний процес

Дзідзьо:
— Мені казав Сергій Лавренюк, “не буде фільму, бо то треба рік часу” (про «DZIDZIO Контрабас»). Я кажу «буде», бо познайомився зі «сценарним КБ» — троє хлопців, які пишуть професійно сценарії. Ми заключили договір, зразу почали писати. Але потім якщо багато всіх, і всі пишуть під себе, то важко деколи, бо прийшов такий, читаю: «Боже, а то хто писав? А то хто? А то як?» А потім. Як же то звести все докупи?
П.Х.:
— Це тому вже на другій картині в тебе був один сценарний «Павук»? І так, хлопці збоку? І ти вже був єдиний продюсер і єдиний режисер?
Дзідзьо:
— Ні, не тому. Я хотів пережити сам другий фільм, хотів відчути, який в мене смак. Доказати в першу чергу собі, що я можу пережити цей період виробництва фільму і зайти в кінотеатр, бо це ж купа документів юридичних. Це купа домовленостей, відповідальності фінансової і перед людьми. Пообіцяв – попробуй не зроби. Ну, не спиш, як мінімум півроку. За 7 місяців ми то всьо організувати: фірму, людей. Як воно вийшло? Напевно, що там купа помилок, мільйон помилок…
"...Щоб ви розуміли, ми сценарій «DZIDZIO першій раз» записали за 45 днів. Вчотирьох. Бо в нас був вже сценарій, ми мали вже все знімати, і тут «хлоп», є такий фільм. Боже, я думав «а ми ж такі унікальні, це ми придумали». А в них вже трейлер вийшов. Тож ми відказуємося від тої ідеї. І я вирішую, показати себе романтичним. Це було дуже нестандартно і опасно, бо люди привикли до «хіхі, хаха», Але мені навіть снилося, що я мушу то зробити..."

Про свою аудиторію

Дзідзьо:
"...Публіка була вже в принципі підготовлена. Вони чекали продовження. Справа в тому, що коли ти йдеш вище, є така штука, яка називається «цензура». Бо з початку я ж не розумію, куди попав. Потім дивишся, така купа народу, тре вже зробити собі ту стрижку, щоб як дич не виглядати. От спочатку зачешуєшся, потім з’являються нові сенси… А тут ще з ні звідкись мільйон дітей, які тебе люблять за щось. Я їх так само люблю, але їх міліон. І що мені з ними робити? Вони десь взялися на концертах, і я вже розумію, що вже не можу так просто писати «отсебятину», маю вже щось вчити тих дітей..."

Про свободу творчості

Дзідзьо: 
"...В мене була повна свобода. Я знімав що хотів, де я хотів. Я привіз майже 100 людей в місто Ходорів, де важко взагалі таку кількість людей поселити – я не говорю нагодувати, просто поселити. Місяць часу, уявіть собі, їсти-пити. Тобто я мав повну свободу творчу, але не мав свободи фінансової. Я так само став в «Першій раз» продюсером, як в «Контробасі» бо мені Анатолій (продюсер групи DZIDZIO, ред) каже – «слухай, - якщо ти віриш в свою ідею так сильно, нею гориш, то давай вкладай гроші»..."

Про знімальний процес

Дзідзьо: 
"...Я всі оптики знаю, які є, бо переробив на всьому за свої гроші. Я ж пробував, цікавився, в чому є суть кіно. От має бути така… я називаю то «грязь». От тоді є магія. Ну не може проста лінза того дати. От я, наприклад, люблю старі лінзи, які мають десторсію. Їх не люблять рекламщики, їх оператори ненавидять, бо ними важко знімати, але вони класні. Бо то є магія кіно…" 
"...Там є дуже багато помилок в картині, бо я собі придумав, що хочу дуже класичну зйомку. А це ж Доллі. Ну то перестав три рази камеру з Доллі туди-сюди, і вже півдня пройшло. І це ж довгі кадри. Я знаю, що динаміка, там губиться, тому що художність. Але я взяв на себе ту відповідальність, що хочу завести магічно в ситуацію, коли людина забувається. Але людина так само темп відчуває. І темпоритм це дуже важливо. Це мій свідомий прокол, я знав, що так буде, бо не хотів обрізати кадр, — шкода викидати. А деколи це треба було. Я вчусь..." 
"...Нічого не вигадуйте тіпа з продакшна. Я в це не вірю. Оту фразу «на пастє замажем», я би її не знаю, язик би за то вирвав. Вони потім нічого «на пастє не замазують». Я дуже люблю акуратно ставитись до роботи: перед тим, як щось знімати, треба знати, що знімаєш. І треба слідкувати. Це, я маю на увазі і художній департамент, і оператора..." 
П.Х.: 
— Що прямо й розкадровку робите? 
Дзідзьо: 
А як же ж. Це все треба. Можна і мільйон платити, і два, але ти ліпшою людиною станеш, від того, що я більше грошей буду платити. Так само й художники. І до кожної професії. Людина , не важно чи ти прибиральник, чи оператор, чи режисер, — маєш до своєї професії відноситися з любов’ю.

Dzidzio дає інтерв’ю у програмі Box&Office в рубриці Мувімейкер


Про роботу з акторами

Дзідзьо: 
"...Для мене актори мають мати ті мультяшні очі, коли ти дивишся, і таке враження, що воно намальовано пензликом або олівцями обведено. Як художник малював. Кожен актор має мати такі очі, бо це душа. А камера то тонко відчуває. Це не в красивих дівчатах справа, а справа в симпатичності. От коли симпатично, камера то чує, і любить. Бо деколи ставиш дівчину в камеру, а вона виглядає злосна жінка. Навіть у 16 років постав, модельок усяких – а кмера не любить...." 

"...От Квіточка приходить (актриса Анна Тихомирова) худік такий. Вона в ту сорочку чоловічу вділася, щоб ширше здаватися.. А в мене прості питання: з ким живеш, хто батьки, що їсти любиш. Я в тих простих розмовах витягую чи вона щира, чи не. А це страшно люди відчувають. Я не знаю, чи нам до кінця все вдалося, але вона мене не підвела…"

Про головну зірку і людей

П.Х.: 
— Якщо у «Весіллі» головний «вау»-ефект був від Винника, то у вас мама перебила усіх. Скільки вам коштувала головна зірка? 
Дзідзьо: 
"По-перше, я ще на «Контрабасі» зрозумів, що знімати її тре як є. Кажу, от пацани, зараз включаю смартфона, вона собі на кухні стоїть, там та плитка португальська, Отак і знімаєм… Приїжджає до Києва, бо я на студії мав затонувати пару сцен, і така злосна: «Що я маю читати?» Кажу, отой во текст. Зараз після того дивіться на камеру, говоріть: «Ти мені не розказуй, що я маю робити, слухай, як має бути». І видає і про оті «панські ворота», і все що вона там говорила, прямо від себе. Так що вона в мене ще та актриса, якщо чесно..." 

"...А на «Перший раз» мама вже на зйомку приїхала, і побачила все зсередини. Якіх вона мені піздюлєй надавала! Ви собі не уявляєте. Каже, а чо там шофери мокнуть? Чо їм ніхто накритися не дасть? Мама десь там побачила ту несправедливість, ту ієрархію. Кажу, мам, я не буду вникати в кожну деталь. Каже, нє, ти будеш вникати в кожну, бо то є люди. І мама то все мені розказала, я мав страшенні скандали. От ідіть познімайте в свому селі в церкві, зніміть рушники з образів? Шо вам на другий день скажуть? Одним словом, ми це все пережили, мама моя мала страшенні нерви..."

Про режисуру

Дзідзьо: 
"...Чому я люблю режисуру? У мене перша освіта – диригент. Я розумію, що ми граємо і для кого. Я на сцені стояв, і знаю, що люди хочуть. А режисер має тонко відчувати, що хочуть, прості люди, не професіонали. Бо професіонал завжди якийсь сенс знайде, а проста людина відчуває хвилю..." 
"...Якщо би я знімав по схемах бізнесу, — тупо давати те, що народ хоче, це не жити в творчості, це називається проект.. От деколи виходить така пісня, некомерційна, і що з нею робити? Бізнесмен скаже, слухай, люди то не захавають, то не потрібно. Але люди так само потім помічають, що наступна пісня була черства і тільки за гроші. Так і з кіно. По почерку відчувається щиро чи ні…"

Про «наївне кіно»

Дзідзьо: 
"...То як дитина, вона багато не вміє, але симпатична, рідна. Так само з «Дзідзьо перший раз». Картина дуже наівна, але як дивлюся той фільм, так чесно люблю його. Я розумію, що всі зараз привикли до агресії. Раз, два, — збудник. А люди забули, що є дуже приємні сторони в серці. Чисте серце, як пісня. Щоб отакий фільм випустити, воно тобі повинно сниться, І ще щоб людям нагадати: слухайте, любіть трохи. Не будьте вже такі вперті..." 
"...Ясно, що закордонне кіно воно зараз на такому рівні, що з ним не позмагаєшся. І я не збираюсь змагатися. Є прості речі, які можна давати в українське кіно, і ми будем мати свій почерк. Ментально треба закликати, щоб люди чули оце наше. Щоб вони не стидались, щоб з гординею все було гаразд. Бо якщо ти дивишся на картинку, то зараз вже не така різниця – чи то українське, чи американське, вже все виглядає по модному, по рекламному. 
А люди ж відчувають, чи то наше, чи то не наше. І я їм всім пояснюю, перед тим як показувати кіно, що дуже не судіть, бо де ми живем? В Україні. Правда? Ви бачили свої під’їзди? А в вас дома як? А наші дороги? Такий самий і фільм. Але то не означає, що ви не любите свою хату і себе не любите, і свою державу. От переглянем той фільм через 10 років, і мені не стидно буде, чесно, я вам скажу..."

Roza Bekker's meetpoint interview




Про дистрибуцію

Дзідзьо:
Перед тим, як ти будеш знімати, і в тебе зародилась ідея, ти йдеш до дистриб’ютора. Ідеш і питаєш, яку дату ви можете запропонувати. Далі дивишся що співпадає з тою датою, який американський фільм, який не буде мішати тобі зібрати. Потім толерантно треба зважати, хто біля тебе виходить з вітчизняних колег, щоб не заважати один одному заробити. Мені сказали так: «Тут ліпше не ставай, бо тут твій колега стає, давай туда». Кажу, добре, я йду туда. То точно? Да. Проходить два тижні, каже, слухай, тут не можна, бо там де той колега став, він вже передумав. Кажу, я ж толерантно туди став, ви ж мене вчили толерантно робити. Та ну вас, каже, — самі розбирайтеся.
С.Н.
— І як розібралися?
Дзідзьо:
Пішов в інакшу фірму, запитався, які там умови. Бо нема часу, бавитися між собою…
П.Х.:
— Але ж інакша фірма — B&H і там Богдан (Богдан Батрух, голова B&H — ред.), теж така фігура не проста. 
Дзідзьо:
Я його дуже сильно розумію. І це він мені вселив, якщо чесно, впевненість, — сказав, слухай, ти дурницями собі голову не забивай, знімай фільм, а я вже сам подумаю, щоб ти не боявся. Що, — каже, ти хочеш? Хочу, кажу, щоб до українського кіна ставилися як до американського. Скільки ви на американське тратите? Він каже, ну така-то сума. Кажу, чого ми на українське таке не робим? Він: «Давай, витратим». Потратили, а виявляється, що треба ще більше тратити, але з розумом. Треба об’єднувати зусилля, сідати за стіл переговорів і нестандартним шляхом йти…

По датам я дивлюся листопад, мені вже на День народження не виходить, тур закінчиться, і вже всі там толерантні колеги є, треба їм не мішати, як мінімум. Кажу, а чого ми не можемо 25 жовтня? Мені приснилося 25 жовтня, чесно. Він так каже, добра дата, там канікули перший тиждень виходять. Кажу, супер дата, по руках? Каже, ти встигнеш? Я, встигну. І далі ми летіли наперед, швидкість велика була, але ще раз скажу, що треба вчитися дуже швидко робити. Якщо ти задовго переварюєш, то тобі стає нецікаво, а люди ж мають повірити. Тому має бути ота швидкість і драйв.

Про бізнес, творчість і маркетинг

Дзідзьо:
Я собі колись уявив кіно так: от є кільце, в ньому техніка, художній департамент, ну і так само, люди.
С.Н.:
— А маркетингу нема зовсім?
Дзідзьо:
"Який маркетинг? Я безоплатно те хотів робити. Ми вже намовляли людей, якщо щось заробимо, то ми віддамо вам якісь гроші. Отак то відбувається. Немає грошей. Звідки? Зараз ніхто грошима не розкидається, і це правильно, що творчих людей бізнесмени навчили так думати. Бо ми ті гроші б порозтринькували направо-наліво, і нічого би не було..."
"...Мають бути дві складові: творчість і бізнес. Якщо того нема, - нема синергії, творчість розвівається вітром туди-сюди, а бізнес має рамки..."
"...Ну і до маркетингу тре інакше ставитися. Всі хочуть, знаєте, на самоплин. Або заплатити і купити собі любов – але вона не купляється. Це треба займатися особисто з кожним містом. Кожен регіон має свою особливість. Ходять люди в кіно, не ходять – треба аналізувати. На яке кіно ходять? Як його рекламувати? Я вам можу сказати – кожне місто на себе не подібне. Воно максимально різне..."
"...З свого боку що я зробив, на кожному концерті крутив трейлер. Пасувало воно там, чи не пасувало, я все рівно тулив, розказував людям, казав коли підете, то подніміть 2 руки точно, бо я буду перевіряти хто обіцяв. На коліна падав, просив, підіть допоможіть. З другим фільмом було трошки легше, бо в нас було розписано вже тур, і там було майже 70 концертів, я вже все об’їздив, і так само всюди розказував, показував трейлер..."

Про кіно і шоу-біз

Дзідзьо:
Мене переконували, — не плутай концертну діяльність з кіношною. Вона не пересікається. А я кажу: «це є то саме». Я, наприклад, приїхав в Миколаїв, там два концерти підряд. І я своїй Діані, (виконавчий продюсер DZIDZIO - ред.) кажу: «Діан, от ми їдемо зараз в автобусі, «Дзідзьо, супер-пупер тур», ми зібрали 2 зали по півтора тисячі людей». А давай, я зараз виходжу з автобуса і запитуюся: «А ви знаєте, що є фільм?» «Что?» Люди не знають. Звідки вони можуть знати. Тому, треба використовувати ресурси, реальні ресурси. Коли, наприклад, артист має в інстаграмі 1млн чи 2млн – реальних не куплених підписантів і звертається до них.

Про прокат

Дзідзьо:
"...Люди ще до кінця в кіно не ходять. Я не кажу, на українське, я кажу, що загалом не ходять. Зникла звичка, атрофувалося все. Будуть ходити тільки тоді, коли поряд, коли буде зручно, а не десь за містом, коли треба ще кілометрів 20, не буду говорити, де. Ну й більша кількість кінотеатрів потрібна..."
"...Я дуже багато кінотеатрів переїздив, дивився як вони виглядають, в якому стані, де знаходяться, чому закрилися. «Та на українське взагалі ніхто не ходить» - кажуть. А чому не ходять? Може якби поставили би, то і ходили би. Треба щось зробити для того, а не на самотьок пускати: не ходять та й не ходять. Треба включати активно продаж. А не пасивно. Нам дали: і піде, - то піде. Не піде, — то не піде..."
"...Є кінотеатри, якім все рівно що крутить - українське, не українське, — як в магазині. Вони не розуміють, що кіно це дуже важливо для України. Треба заохочувати, допомагати брати в галузь людей, які це люблять. Які будуть переконувати, будуть закликати. Не можна покладатися на простих бізнесменів, які продають булочки, або снікерси. Там мають бути люди з кіно, які це люблять. Таких же ж є багато..."

Про копродакшен

Дзідзьо:
Я думаю про то, і буду це робити. Хотів би зараз зустрітися з поляками. Бо я народився, жив в Новояворівську, там показували польське телебачення. Я дивився як вони робили фільми, мені дуже подобалось, пасує отой почерк. І польську я знаю, ліпше, ніж українську. Відчуваю, що ми можемо з поляками щось зробити, можемо і з Канадою. Але в мене є одна проблема - не знаю англійської мови. Думаю, що 2019й рік приділю тому, що вивчу її і буду говорити. А далі просто. В мене є такій талант, - можу переконати людину, що це варто зробити.

Дзідзьо



Про успіх

Дзідзьо: 
"...От чесно скажу, якщо по своїй історії. Я народився в маленькому селі, потім ми переїжджаєм якогось чорта в Луганськ, потім Новояворівськ. Тато помирає. Мама в Португалію поїхала, бо не було за що вчитися, жити. Був диригентом в першій освіті. Потім до Києва, й назад. Все ж дуже просто… Але хто в Україні зібрав перший стадіон? Група «Дзідзьо»..." 

"...Я можу, і люблю будувати успіх. Тобто, не треба думати, що то не вийде: вийде! Все вийде. Треба не зупинятися, робити, на критику не дуже оглядатись. Треба експериментувати. В такому стилі, в такому. Бо що б я не зробив, скажуть «ото Дзідзьо здувся», я вже то слухаю десь 10 років підряд. Що «Дзідзьо здувся». Та щось не можу, більше надуваюсь..."

Колегам по кіноіндустрії

Дзідзьо:
Хочу, щоб ви перестали боятися, сумніватися в своїх силах. Хочу, щоб ваші ідеї мали життя, щоб ви більше робили, і впевненіше. Щоб вам допомагали. І саме основне, просто не треба боятися. А у вас ідеї точно є, бо ви всі талановиті.

Кінокритикам

Дзідзьо:
Хотів би вам подякувати, бо якби вас не було, то зуби були би тупіші. Я взагалі люблю, коли критикують, але зі смаком. Бо я не боюся через те втратити віру в себе, але ж є люди несильні, якім дійсно боляче. Тому пишіть, але з любов’ю, з розумом, щоби ми робили краще, а не закривались в собі.

Глядачам

Дзідзьо:
Хочу сказати так, українське кіно є, буде, і я би дуже хотів, щоб ви його підтримували. Що треба робити? Просто ходити в кінотеатри, бо чай то ви вмієте пити, каву так само, і то не є дорого, правда? Так само і кіно зараз не дороге. Підтримайте нас, а ми вже виробим той почерк. От ви як більше любите, дві ложки цукру до кави чи три? Кажіть, ми будемо робити, як вам ліпше.

Відео інтерв’ю «BOX&OFFICE»: на каналі Skrypin.ua.  Ну і УСІМ ДИВИТИСЬ УКРАЇНСЬКЕ КІНО!  :) 





Кращий докфільм України: "Будинок "Слово"" знову в кінотеатрах BOX&OFFICE 5 на Skrypin.ua: "Гуцулка Ксеня" з Юріем Володарським Лауреаты Оскара-2019: список победителей премии