Перехід права власності на частку в ТОВ за новим законом
Набуваючи у власність майно, нового власника завжди цікавить, чи відсутні будь-які ризики позбавлення його права власності, чи захищений його титул, та чи зможе він в майбутньому нею вільно розпоряджатися. Тому я вирішила проаналізувати варіанти переходу права власності на частку в ТОВ за новим законом.
Відчуження частки
Загальне правило щодо відчуження встановлене у статті 21 Закону про ТОВ, відповідно до якої учасник може відчужити свою частку або її частину як учасникам товариства, так і третім особам.
При цьому Закон встановлює обмеження для такого права на відчуження:
- можливість реалізації переважного права учасника на придбання частки (її частини) іншого учасника товариства, що продається третій особі;
- можливість для товариства встановити в статуті, що частка може бути відчужена лише за згодою інших учасників (такі зміни в статут можуть бути внесені лише за одностайним рішенням загальних зборів).
А. Продаж частки
За загальним правилом відчуження у виді продажу частки обмежується переважним правом інших учасників на придбання частки, яка продається. Відповідно до статті 20 Закону про ТОВ учасники товариства мають переважне право на купівлю частки чи її частини перед третіми особами. Зокрема, Законом про ТОВ пропонується такий порядок:
- Учасник, який хоче продати частку третій особи, повинен повідомити у письмовій формі інших учасників, вказавши ціну, розмір частки та інші умови продажу.
- Якщо інші учасники протягом 30 днів не повідомляють про намір скористатись своїм переважним правом, вважається, що вони погодились на продаж частки третій особі на 31 день з дати отримання повідомлення про продаж.
- Якщо один чи кілька учасників письмово погодились на придбання частки, то вони і учасник, що продає частку, повинні укласти відповідний договір протягом місяця з дня отримання заяви про намір скористатись переважним правом.
- Закон встановлює гарантії для учасників, якщо одна зі сторін уникатиме укладання договору: якщо ухиляється продавець – покупець має право звернутися до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу частки укладеним на запропонованих продавцем умовах; якщо ухиляється покупець - продавець має право реалізувати свою частку третій особі на раніше повідомлених учасникам товариства умовах. Це дійсно новела, якої раніше не було в законодавстві.
- Крім цього, учасники мають право вимагати переведення на них прав і обов’язків покупця частки, якщо їхнє переважне прав було порушене.
Винятки з переважного права учасників на придбання частки, яка продається іншим учасником є такими:
- статутом передбачено інший порядок реалізації переважного права, передбачена відмова від переважного права чи встановлено обов’язок учасника провести спершу переговори щодо продажу частки з іншими учасниками;
- в корпоративному договорі прописане незастосування переважного права учасниками (при цьому це правило, звісно, стосується виключно учасників, що є сторонами такого договору).
Б. Надання частки в заставу
Однією з найбільш гострих проблем «старого» законодавства була фактична неможливість передати частку в заставу. Так, банки не поспішали брати частки в заставу, оскільки не бачили перспектив звернути стягнення в майбутньому на таке заставлене майно, в разі невиконання боржником свого зобов’язання.
Наразі важко сказати, чи допоможе новий закон запустити цей механізм, адже на практиці можуть виникнути перешкоди для його життєздатності. Тим не менше, на переконання юристів, які брали участь в роботі над Законом, запропонована редакція повинна забезпечити можливість передачі часток в заставу і збільшити, умовно кажучи, обіг часток, які є таким же майном особи, як і будь-яке інше, що їй належить.
Що ж до процедури надання часток в заставу та накладення на них стягнень, Закон про ТОВ передбачає таке:
- насамперед, статутом товариства може бути встановлено, що надання частки чи її частини в заставу допускається лише за згодою інших учасників; інших обмежень для надання частки в заставу не передбачено;
- звернення стягнення на частку здійснюється на підставі виконавчого документа про стягнення коштів з відповідного учасника або виконавчого документа про звернення стягнення на частку майнового поручителя, яка передана у заставу в забезпечення зобов’язання іншої особи;
- для звернення стягнення на підставі зазначених вище документів виконавець повинен повідомити товариство про намір звернути стягнення разом з надсиланням постанови про накладення арешту на частку;
- товариство має 30 днів для надання виконавцеві відомостей, які є необхідними для обрахунку розміру частки; крім цього, товариство повинне надавати виконавцю доступ до фінансової звітності та інших документів, які потрібні йому для визначення вартості частки;
- на визначення вартості частки виконавець має 15 днів; такий розрахунок він здійснює виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника станом на день, що передував накладенню арешту на частку;
- після цього виконавець пропонує іншим учасника, якщо вони письмово не відмовились від свого переважного права, придбати частку; якщо котрийсь з учасників чи кілька учасників скористаються цією можливістю, то вони повинні сплатити вартість частки протягом 10 днів з дня укладення договору купівлі-продажу частки; порядок укладення такого договору є аналогічним до прядку продажу та придбання часток за загальною процедурою з використанням переважного права;
- у разі укладення учасником відповідного договору купівлі-продажу та сплати вартості частки, виконавець передає йому частку протягом 10 днів після надходження оплати;
- у разі несплати такої вартості – договір купівлі-продажу вважається розірваним; у такому випадку, а також у випадку, коли учасники не скористалися своїм правом на придбання частки, частка передається на реалізацію на аукціоні в загальному порядку.
В. Інші способи відчуження часток
Новий Закон про ТОВ не встановлює окремого регулювання для інших способів відчуження, як от дарування, міна тощо. Закон чітко прописує правила для продажу часток із реалізацією переважного права та переходу часток у спадщину (про що йтиметься далі). Разом з тим, він прямо дозволяє відчужити частку чи її частину оплатно чи безоплатно як учасникам товариства, так і третім особам. Враховуючи, що особливий порядок відчуження з застосуванням переважного права стосується лише продажу часток та частково застосовується в процедурі звернення стягнення на частку, що знаходиться в заставі, можна стверджувати, що під час інших способів відчуження переважне право не діє. В той же час завжди існує ризик, що коли закон не містить прямої норми, судова практика складеться іншим чином. Тому, щоб уникнути будь-яких непорозумінь в майбутньому, бажано в статутах чітко встановлювати порядок відчуження часток.
Спадкування з перепонами
Наріжним каменем практики за старим законодавством було питання переходу частки від померлого учасника до його спадкоємців. Основна проблема полягала в тому, що законодавством вирішувалось питання спадкування права на частку, але оминались питання переходу власне права на участь в товаристві та реалізації прав з частки - право голосу на зборах, обрання виконавчого органу, отримання дивідендів тощо. Через це спадкоємцям померлого учасника потрібно було отримати згоду інших учасників для того, щоб вступити в товариство, та чекати волі інших для проведення державної реєстрації нового учасника.
При наявності очевидних негативних моментів, дана процедура мала, як не дивно, й свої переваги, адже не завжди спадкоємці хочуть ставати учасниками, а учасникам не завжди потрібен далекий від їхнього бізнесу спадкоємець. Для захисту усіх учасників цього процесу, вже не чинне законодавство (зокрема, стаття 148 Цивільного кодексу України, на основі якої формувалась судова практика) передбачало обов’язковість здійснення розрахунків зі спадкоємцями померлих учасників. Але, подібне регулювання призводило також до зловживань з боку учасників товариства, які не хотіли пускати спадкоємців. Тому одним з основних завдань нового Закону про ТОВ було саме вирішення проблеми зі спадкуванням часток і, зокрема, безперешкодного вступу спадкоємців до товариства.
З одного боку, проблема начебто вирішена – відповідно до частини 1 статті 23 частка переходить до спадкоємця померлого учасника без згоди інших учасників товариства. Більше того, відповідно до змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» спадкоємці самостійно можуть подати заяву на вступ і реєстратор внесе відповідні зміни стосовно складу учасників товариства. Інше питання, звісно, яким чином інші учасники дізнаються про нового учасника, адже реєстратор не зобов’язаний повідомляти учасників про подібні зміни. Разом з тим, можливість для спадкоємців учасника самостійно і незалежно від волі інших учасників товариства вступати до такого товариства – це однозначний плюс.
Але тут випливає інша проблема – обов’язковість вступу спадкоємців до товариства. Так, у новому Законі про ТОВ маємо єдине і чітке правило – спадкоємці вступають без згоди інших учасників. Винятків же Закон (принаймні чітко і прямо) не прописує. Тобто, відтепер спадкоємець не може відмовитись від вступу до складу учасників і отримати грошову компенсацію за успадковану частку. Навряд чи така система обов’язкового вступу зручна для спадкоємців, які не мають бажання вступати у бізнес, а хочуть лише отримати гроші за свою спадщину.
Але Закон про ТОВ пропонує іншу дуже цікаву схему, а саме – можливість для спадкоємців вийти з товариства до того, як вони стануть учасниками. Звісно, викликає питання, чи може виходити в товариства особа, яка не є його учасником, і чи є така модель юридично коректною. Менше з тим, відповідно до змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» спадкоємці можуть подати не тільки заяву про вступ, а й про вихід з товариства замість померлого учасника. При цьому відповідно до частини 14 статті 24 Закону про ТОВ правила закону, що регулюють вихід учасника з товариства, поширюються і на відносини виходу з товариства спадкоємця учасника. Тобто спадкоємець, який не хоче коритись примусовому вступу, може обійти цю модель, вийшовши з товариства, до якого він ніколи не вступав. Тут також залишається відкритим питання щодо повідомлення інших учасників товариства про вихід померлого учасника, адже реєстратор не повинен цього робити, а має тільки внести зміни до реєстру на основі поданих документів, які передбачені законодавством.
Крім добровільно-примусового виходу-входу спадкоємців є ще інша опція — виключення спадкоємця, який «ігнорує» свою спадщину. Зокрема, частина 2 статті 23 Закону про ТОВ передбачає, що товариство може виключити учасника з часткою менше 50%, спадкоємці якого протягом року з дня закінчення строку для прийняття спадщини, встановленого законодавством, не подали заяву про вступ до товариства. Якщо ж спадкоємці учасника з часткою 50 і більше відсотків не вчиняють жодних дій для вступу в товариство, товариство може приймати рішення, пов’язані з ліквідацією товариства, без врахування голосів померлого учасника. Така норма є запобіжником від паралізування роботи товариства, якщо бездіяльність спадкоємців призведе до блокування прийняття тих чи інших рішень.
Але в разі виключення померлого учасника, його спадкоємці можуть не отримати жодної компенсації вартості частки (навіть за умови наявності заповіту) в добровільному порядку. Так, на спадкоємців, які виключаються, поширюються лише положення частин 8-11 статті 24 Закону про ТОВ, що передбачають порядок встановлення вартості частки, зобов’язання Товариства надати фінансові документи, здійснити виплату тощо. Але в той же час на виключених учасників не поширюється частина 7, яка встановлює, чіткий строк, протягом якого товариство має провести відповідні виплати. Тому скоріш за все на практиці спадкоємцям померлого учасника для того, щоб отримати компенсацію вартості частки, треба буде звертатися до суду.
Диспозитивність, але не до кінця
Однією з основних ідей проекту було запровадження більшої свободи дій для учасників товариств. Адже на відміну від акціонерних компаній, товариства з обмеженою відповідальністю все ж повинні піддаватися меншому контролю з боку держави. Цю ідею багато в чому вдалось втілити і учасники отримали дійсно ряд можливостей для відходу від приписів закону, якщо на це є воля всіх учасників.
Але повною мірою закріпити диспозитивність в новому законі, на жаль, не вдалося. Чомусь ідея надати дорослим і свідомим учасникам товариства самостійно визначати для себе правила гри викликала певний опір в депутатів та окремих юристів, що допомагали з розробкою закону.
Так, винятково законом встановлюються правила для виходу учасників з товариства. Зокрема, відповідно до частин 1 та 2 статті 24 Закону про ТОВ учасник з часткою менше 50% виходить без згоди інших учасників, а учасник з часткою 50% та більше – може вийти лише за згодою інших учасників. Дані правила не мають жодних винятків і додаткових опцій учасники товариства встановити не можуть. Чому саме в цьому випадку було обмежено диспозитивність – незрозуміло, адже якихось дуже переконливих аргументів на підтримку такого імперативного регулювання надано не було. Яким чином можливість для учасників товариства змінювати порядок їхнього виходу могла негативно вплинути на діяльність товариства? Скидається, що ніяк. Адже положення статуту, які б встановлювали інший порядок виходу, повинні були б бути підтримані усіма учасника. У підсумку маємо положення, які штучно обмежують право учасників товариства домовлятися та самостійно встановлювати для себе правила участі і роботи в товаристві.
Таке ж обмеження стосується і відмови учасників від виходу з товариства. Так, якщо учасники товариства для забезпечення більшої стабільності товариства захочуть взагалі відмовитись від можливості вийти з товариства, то зробити це вони не зможуть. Закон прямо визначає два варіанти виходу з товариства – за згодою та без згоди інших учасників товариства, залежно від розміру частки учасника, що виходить. Ані змінити цей порядок, ані відмовитись від інституту виходу з товариства учасники не зможуть, навіть якщо всі вони захочуть встановити для себе інші правила.
Замість висновку
Ідея прийняття закону про ТОВ обговорювалась багато років. Закон, безперечно, містить ряд позитивних й прогресивних норм, які можна вважати кроком вперед. В той же час депутатам не вдалося напрацювати якісну редакцію, що б не містила жодних варіантів для різнотлумачень та надала б учасникам ТОВ можливість самостійно вирішувати, які правила будуть застосовуватися до створених ними компаній, а які ні. Думаю, що в подальшому формуванні корпоративних відносин нас чекає дуже багато цікавого, включаючи й нову судову практику. А у корпоративних юристів однозначно збільшиться обсяг роботи, адже кому як не юристам доводити, що саме його погляд правильний, при тлумаченні неоднозначного регулювання.
