Владне лицемірство та креативний клас. Що необхідно зробити для процвітання держави?
XXI століття – епоха глобалізації, прискорення еволюції усіх суспільних процесів та самореалізації людини. Світова практика свідчить: успіху досягають ті, хто відповідає вимогам сучасності, встигає за стрімкими змінами у розвитку геополітичних, економічних, культурних стосунків.
Мені довелося публічно дискутувати на дуже важливу тему щодо необхідності формування в Україні нового, креативного класу громадян. Адже саме він має стати основою стабільного суспільства.
«Креативний клас» — це поняття ще наприкінці 90-х років минулого століття вжив відомий американський економіст і соціолог Річард Флорида. Людям нової епохи, на його думку, мають бути властиві три основні риси: мобільність, жага до розкриття свого творчого потенціалу та інноваційне мислення. Саме «креативний клас» Флорида назвав альтернативою «середньому класу», який традиційно визначають за рівнем матеріального достатку.
Дуже дивно виглядає ототожнення креативного класу з середнім, наприклад. Або з малим підприємництвом, з «новою економікою» ІТ-професій та інших «нематеріальних фахів» — до них часто вдаються можновладці і ангажовані експерти.
Ні! Креатив – це творчість. А творчим можна бути і у власній справі, і у великій організації, і касиром, і президентом. Це внутрішня потенція людини, яка дуже тісно корелює з лідерськими якостями. Саме цього потрібно виходити, розмовляючи про креативний клас.
А тепер про головне.
Чи створює зараз влада в Україні передумови для кількісного і якісного розвитку креативного класу? Ні, ні, і ще раз ні!
Ось уже 20 років як я викладаю різні дисципліни, пов’язані з економічною історією світу. І щоразу, розповідаючи студентам про історію становлення країн Азії, Африки, Європи або Сполучених Штатів Америки, чую він них три питання: «Чому у нас не так?», «Коли у нас буде так?», «Що заважає нам зробити так, як це зробили інші?»
Ці питання — актуальний запит усього українського суспільства, яке шукає причини невдач України та прагне виправити ситуацію.
Щоразу я даю дуже прості та зрозумілі відповіді. Їх головна ідея в тому, що у Бога і долі немає інших рук, крім наших. Для того щоб Україна нарешті стала потужною, дійсно незалежною державою, не потрібно мріяти – необхідно діяти, будувати власну країну своїми руками. Адже ніхто, крім нас, цього не зробить .
На відміну від єврооптимістів, я вважаю себе еврореалістом. І глибоко переконана: для українців настав час вчитися ходити своїми ногами, будувати країну власними руками і думати своєю головою.
Незалежній Україні вже 26 років. Це дуже багато в умовах сучасного світу. Те, чого за аналогічний період досягли Арабські Емірати, Сінгапур, Китай, Японія та навіть Туреччина, яка протягом 30 років стоїть на вході до Євросоюзу, викликає подив та повагу. У 1945 році Японію примушували крокувати американським шляхом розвитку, однак японці все ж таки обрали свою дорогу, побудували державу відповідно до історичних традицій, національного менталітету та цивілізаційних особливостей. Переконана, що такий же шлях необхідно пройти і Україні. І саме в цьому полягає рецепт справжньої державності, виживання і розбудови українського креативного класу громадян.
Наразі спостерігаємо багато зразків позитивного світового досвіду. Україна може скористатися ними. Але це в жодному разі не означає копіювання! Ми повинні адаптувати найкращі здобутки світу до реалій свого суспільства, зберігаючи при цьому традиції, культурні досягнення, національний менталітет тощо. Ми — унікальна держава та неповторна, самоідентична нація!
Перш за все ми маємо створити усі необхідні умови для виховання креативної молоді — фахівців-інтелектуалів. Надати широкі можливості для практичної реалізації нових ідей та проектів. На жаль, сьогодні вища школа майже не дає практичних знань та навичок студентам. І це дуже сумно.
Якщо ми хочемо побудувати успішну країну, заклади української освіти мають стати своєрідними «пологовими будинками», де народжуватимуться суспільно активні, високоінтелектуальні, креативні люди. Але наші чиновники зовсім не переймаються цією проблемою. Інколи складається враження, що рамки металошукачів, через які посадовці проходять до власних кабінетів на Банковій або Грушевського, миттєво змінюють їх генетичний код.
Треба зупинити відтік талановитої молоді за кордон. Адже Україна має більш ніж достатні можливості та ресурси для реалізації будь яких інноваційних проектів. Але це стане можливим лише тоді, коли політично-олігархічна еліта буде навчати власних дітей в Україні, а не відправляти на навчання за кордон.
Коли кожен з нас навчиться по-справжньому любити свою землю, жити і працювати заради її процвітання, лише тоді Україна стане дійсно креативною та шанованою у світі державою.
