В одному з пунктів цього закону є прописаний критерій щодо того, хто є учасником цих парків. Це компанія, що створює не менше 30 робочих місць з відповідними вимогами до зарплатні. Від опонентів ми чуємо закиди, що закон вигідний олігархам – невже олігархи настільки здрібніли? Це маніпулятивна антитеза. В Європі, напевне, були невдалі приклади роботи індустріальних парків, та на загальний результат вони не вплинули. На початку 90-х економіка України переважала за потенціалом польську. Та Польща пішла шляхом розвитку промисловості через створення СЕЗ, індустріальних парків – і вони випереджають нас по ВВП в три рази. Туреччина мала найбільший обсяг заборгованості перед МВФ – рік тому вона остаточно розрахувалася і працює вже на свій розвиток.

2 роки тому ми говорили про наш потенціал, але не зробили дієвого кроку. Більше того, ми перестали навіть говорити про те, що Україна може стати виробничим майданчиком в Європі. Ми чуємо про переміщення виробничих потужностей з Китаю в країни Східної Європи – в Румунію, Угорщину, Чехію, Словаччину. А ми не здійснили достатньо кроків, аби цей майданчик з’явився у нас. Від опонентів можна було почути пропозиції наділення преференціями лише органи місцевої влади. Це передбачає конкуренцію на рівні областей за інвестора. Та конкурувати ми маємо на рівні держави з готовими пакетами країн-сусідів. Там вже готова інфраструктура і законодавство надає високу гарантію захисту.