25-го жовтня за сприяння Комітету Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва відбувся парламентський круглий стіл на тему «Індустріальні парки – інструмент регіонального розвитку та економічного зростання»

Змінимо траєкторію економічного розвитку

Подібним інструментом скористалися і США на початку, і Європа в середині минулого сторіччя. Він повинен залучити реальні інвестиції в промисловий сектор для створення нових виробництв в Україні. В певному сенсі, це ліки від офшорів – туди вивозяться від 8 до 12 млрд дол щорічно. Офшори – система приховання грошей у тих країнах, де немає робочих місць. Індустріальні ж парки – майданчики всередині країни з квотою на мінімальну кількість робочих місць, мінімальну зарплатню, з виключенням з листу преференцій цигарок, алкоголю, торгівлі та видобутку сировини. Наразі Україна займає 133 місце зі 138 країн за привабливістю податкової системи. Головне завдання – відкрити країну для інвестицій, в тому числі і для внутрішніх. На душу населення їх менше в 5-6 разів, ніж в сусідній Польщі, в 12 – у порівнянні з США. Були б у нас іноземні інвестиції – ніколи не було б російських танків на території: партнери б захищали свої активи та економічні інтереси. Сьогодні вони обмежуються паліативною допомогою, на виживання, яка не міняє траєкторію економічного розвитку країни.
Неодноразово сьогодні лунали заяви про те, що законопроекти недостатньо радикальні. Це правда, і ми зараз шукаємо баланс для того, щоб з одного боку не допустити жодних можливостей для зловживань і не допустити жодного зменшення існуючої податкової бази. Парк може потрапити в перелік індустріальних тільки в тому випадку, коли на його території на дату реєстрації немає цілісного майнового комплексу – тобто немає діючого виробництва, заводу або цеху. Тоді все, що створюється, може бути тільки в плюс для держави. З іншого боку, я згодний з мерами, губернаторами і виробниками, що наголошували на посиленні законодавства про індустріальні парки для того, щоб це була не декларація, не назва, а дієвий інструмент залучення інвестицій, створення робочих місць і конкуренції в світі за виробництво, таланти і гроші. Якщо не використовувати інструмент подібно конкурентам – питання в тому, які в нас шанси у цій боротьбі, в яку ми ще навіть не вступили. Через ці закони реально підвищити добробут громадянина України, і на цьому наголошує РП. Хто виступає проти – той або не розуміє, або свідомо не хоче економічного розвитку країни. Значить, вони хочуть бідності населення, кредитів МВФ, експорту за кордон сировини і талановитих людей – а ці горе-політики розраховують бути вічними посередниками між кредитами та залежною країною.
Ми вважаємо, що можемо зробити так, як це зробила Туреччина з 2002 по 2010 роки – створення майже 150 індустріальних парків, що вилилося у 2013 році у повне розрахування з МВФ. Сьогодні про таку зарплатню, як в Туреччині, українці не можуть й мріяти. Коли немає міцного фундаменту у вигляді власної промисловості, можна підіймати зарплатню і пенсії скільки завгодно, та їх зжере інфляція і це буде фікцією і політичними деклараціями. Розвиток власного виробника та створення умов для бізнесу всередині країни, прихід грошей з-за кордону – бо в нас талановиті люди і чудова земля, розташування в центрі Європи.
Все залежить від державної політики – якщо ми ставимо амбітне завдання вийти за обсягом іноземних інвестицій хоча б на рівень Польщі, це означає збільшення прямих інвестицій в кілька разів, а це додаткові 200 млрд дол. Це надзвичайно амбітна, але повністю реалістична мета, якщо вона підкріплена конкретними інструментами – такими, як індустріальні парки, енергосервісні контракти, державно-приватне партнерство, Банк відбудови і розвитку і так далі. Якщо ми озброюємо наш уряд цими інструментами і він йде правильним економічним курсом, то я впевнений, що за п’ять років країну ми просто не впізнаємо в гарному сенсі цього слова. Я відкідаю аргументи опонентів з приводу того, що сьогодні не час, сьогодні треба займатися антикризовими мірами в умовах гібридної війни на сході. Подивіться на Ізраїль. Західний беріг ріки Йордан, куди приїжджають палестинці, щоб заробляти не 200 доларів, а 2 тисячі. При цьому кнесет кожні півроки продовжує надзвичайний стан – вже півстоліття.
Головне – це бачення і віра, і воля до втілення правильної економічної політики. Все інше – це відмовки.
Віктор Галасюк
Народний депутат (РПЛ), Голова Комітету з питань промислової політики та підприємництва, член Національної Ради Реформ, к.е.н.