Чи стане повторний продаж ЗАлКу рушієм відновлення алюмінієвої галузі в Україні?

ЗАлК
2197
ЗАлК
Ініціатива прискорити виставлення на повторну приватизацію контрольного держпакету «Запорізького алюмінієвого комбінату» (ЗАлК) може розглядатись як один з маркерів більш глобального процесу – держава таки взяла курс на відновлення алюмінієвої галузі. А якщо це поки не так – то державі варто над цим замислитись. Ймовірно, це той варіант, коли потреби української промисловості на фоні міжнародних процесів змушують виростити, чи, точніше, реанімувати, свою «синицю в руках».

Українська промисловість потребує алюмінію
Ситуація в країні «править» напрямки роботи промисловості під актуальні завдання. В країні – війна: значить потрібен метал (в даному випадку – алюміній) як для мілітарних цілей, так і для мирних виробництв, і, зокрема, для відбудови зруйнованих регіонів. Алюміній споживають практично всі галузі української промисловості. Акцентуємо на машинобудуванні, оборонно-промисловому комплексі, авіа- та суднобудуванні, енергетиці, виробництві будматеріалів. Якщо відстежувати новинні стрічки, то практично по всім цим галузям починаються реалізовуватись глобальні проекти. Так, частка використання алюмінію скрізь різна, але очевидно, що потреба зросте (нарізку профільних новин лише за останній час, які натякають на потенційне зростання попиту в Україні на алюміній, можна подивитись в кінці тексту).
Зовнішні впливи: «алюминиевые огурцы» опинились «за поребриком»
Останні понад два роки маємо принципово нову зовнішньо-політичну і зовнішьоекономічну ситуацію. В першу чергу це військова агресія Росії проти України, а також світові й українські санкції проти самої РФ, і санкції РФ проти України. Ну і власне факт того, що найбільшим гравцем на алюмінієвому ринку, при всіх проблемах, лишається російський Русал, а значить будь-які поставки алюмінію чи продукції з нього з РФ не можна розглядати як стабільні і надійні. Сергій Грищенко, який колись багато років обіймав посаду заступника міністра промисловості, керував кольоровою металургією, зауважував «алюміній – це стратегічний метал, а тому орієнтуватися тільки на імпорт – значить не думати про безпеку держави».
Приватизаційна реінкарнація
А тепер щодо ЗАлКу і припущення, що відновити алюмінієву галузь в Україні держава може спробувати саме з його повторної приватизації. Власне, виставлення підприємства на повторну приватизацію відбувається в Україні вже не вперше (згадаймо «Криворіжсталь»). Однак, суттєва відмінність полягає в тому, що та ж «Криворіжсталь» була реприватизована і виставлена на повторний продаж в нормальному робочому стані. Тоді як ЗАлК держава отримала назад в стані недієвому. Можна сказати, у вигляді промислового майданчика, а не діючого підприємства.
ПередІсторія
Напочатку двохтисячних, коли ЗАлК купувала російська компанія, багато хто з експертів застерігав, що український алюмінієвий флагман в найкращому випдаку буде перетворений на допоміжний актив російської алюмінієвої промисловості. В останні десятиліття існування СРСР інвестиції йшли саме в російські алюмінієві гіганти, які отримували більш сучасне обладнання тощо. ЗАлК лишався в статусі символу перших п’ятирічок, ознакою якого були й «історичне» обладнання і технології. Водночас, підприємство на момент продажу залишалося потужним гравцем і цікавим активом. 
Ще більші песимісти передрікали найгірший сценарій «купівля заради закриття конкурента» (ЗАлК був єдиним в Україні, але не єдиним на пострадянському просторі, виробником первинного алюмінію). 
Зрештою, через 15 років, з різних причин по факту зреалізувались прогнози песимістів – ЗАлК, як алюмінієвий гігант перестав функціонувати. У 2001 році контрольний держпакет ЗАлКу в розмірі 68,01% статутного фонду придбав АвтоВАЗ-Інвест. У 2004 році власником комбінату стала російська група "СУАЛ". У 2007 році комбінат перейшов під контроль "РусАл" (виник при злитті алюмінієвих і глиноземних активів "РусАла", "СУАЛа" і швейцарського трейдера Glencore). Майже через десять років після цього ГПУ звернулася до суду про розірвання договору купівлі-продажу пакета в зв'язку з невиконанням інвестзобов'язань покупця. Як повідомляв БІЗНЕС, в 2015 році Верховний суд України остаточно повернув контрольний пакет ЗАлКу в держвласність.
ризики ІНВЕСТОРА
Говорячи про потенційну зацікавленість майбутніх інвесторів, наразі маємо досить багато наявних негативних факторів на підприємстві і навколо нього, і переважно умовні позитиви.
Основний негатив – неробочий стан комбінату. З 2011 року російський власник законсервував потужності електролізного цеху, був припинений випуск первинного алюмінію. Також ліквідовано глиноземне виробництво. З літа 2014 року припинено виробництво алюмінієвої катанки (вироблялась з російської сировини). Поки йшли судові позови й оскарження, росіяни почали демонтаж обладнання: СБУ підрахувало, що з грудня 2014 по червень 2015 року вони вивезли з комбинату майна більш ніж на 100 млн грн, завдавши суттєвих збитків екномічному потенціалу підприємства.
Ще одним важливим ризиком і стримуючим фактором для покупця є електроенергія, вартість якої суттєво впливає на собівартість продукції. Фактично, приватизований ЗАлК працював доти, доки отримував електроенергію за пільговим тарифом. А щойно в 2011 році перестав діяти пільговий тариф, собівартість продукції на ЗАлКу суттєво підскочила і виробництво стало просто нерентабельним, тож власник, виходячи з ринкових міркувань, просто зупинив його. Ще в 2013 році «Русал» говорив про неможливість відновлення роботи на комбінаті в повному обсязі, оскільки для цього необхідно повністю модернізувати електролізне виробництво, проте власник на це піде тільки якщо Україна мінімум на 10 років гарантує такі тарифи на електроенергію, які дозволять працювати рентабельно. Втім, лишається сумнів наскільки справді вплинула ціна на електроенергію, чи власник просто таким чином закамуфлював справжню причину зупинки (тобто просто хотіли закрити комбінат).
Ну й варто враховувати такий фактор, як «вбудованість» ЗАлКу в російський ланцюжок постачальників-споживачів.
Також негативом є застаріле обладнання (не пригадую, щоб російські власники за майже півтора десятиліття проводили якусь суттєву реконструкцію і модернізацію) і можливі проблеми із сировиною і заготовками – фактично все це доведеться імпортувати, і багато чого –  з РФ.
Ризиком лишається й торішня заява колишніх власніків про намір оскаржити рішення про реприватизацію (хоча поки про таке оскарження не чутно), і деякі незавершені судові розборки щодо дрібних господарських питань.
Позитив для інвестора
Втім, деякі мінуси ЗАлКу ефективний власник цілком може перетворити на плюси. Аналітик «Concorde Capital» Роман Тополюк вважає таким позитивом власне розташування комбінату, наближеність до розвиненої інфраструктури і джерел електроенергії. Це може привабити в тому числі і західних інвесторів. «Зачищений» промисловий майданчик із комунікаціями легше адаптувати в тому числі і під комплекс нового сучасного обладнання, в залежності від виробничих планів інвестора.
Роман Тополюк: «Зараз важливо зрозуміти, у якому стані перебувають потужності, і які роботи необхідно провести для їх запуску. Повної достовірної інформації про це немає. Вихід – проаналізувати, під які проекти підходить промисловий майнданчик ЗалКу, "очистити" його від юридичних ризиків, та запропонувати західним інвесторам. Розташування заводу у промисловому Запоріжжі, поруч із залізничними коліями, доступом до електроенергії, газу із кваліфікованими робітниками у місті має бути гарними перевагами такого проекту». 
Як своєрідний позитив можна розглядати також європейське місцезнаходження ЗАлКу – безпосередню наближеність (і можливість хорошої логістики) до європейських і близькосхідних покупців.
Також позитивною для інвестора є сама зацікавленість держави у функціонуванні цього підприємства, яке давало роботу щонайменш п'ятьом тисячам працівників. «Інтерес держави – у відновленні промислового виробництва на майданчику ЗалКа, у створенні робочих місць. Завод, що іржавіє, або розбирається на металобрухт – прямий збиток для держави», зауважує Роман Тополюк. В чому позитив для інвестора? В тому, що можна домовлятися про певне сприяння на державному рівні.
оСНОВНІ ТРЕНДИ
Прогнозуючи майбутнє ЗАлКу, спробуємо виходити з того, що основний тренд є глобальним – курс держави на відновлення алюмінієвої галузі як такої. А значить держава зацікавлена не просто «скинути» проблемний актив на плечі приватного інвестора з посилом «рятуй, як знаєш; роби, що хочеш», а забезпечити на ньому саме відновлення алюмінієвого виробництва. Виробництва, яке потягне вгору суміжні сектори. А це означає, що держава може і повинна заохочувати інвестора і на етапі приватизації, і на етапі виконання інвестиційних зобов’язань.
На етапі приватизації стратегічна зацікавленість держави може вилитись у відмову від бажання наповнити бюджет за рахунок продажу держпакету. Тобто як в Німеччині років ...надцять тому за 1 марку продавали підприємства під зобов’язання покупця провести модернізацію, налагодити виробництво, створити робочі місця, забезпечити надходження в бюджет. 
Також на наступні кілька років, на час становленя, держава має розглянути можливість надати той самий пільговий тариф на електроенергію. Однак, попередньо зваживши наскільки в цьому є сенс і доцільність. Нагадую, з одного боку, ми виходимо зі стратегічного пріоритету для держави – відродження і підприємства, і в цілому алюмінієвої галузі, а з іншого – не варто створювати умови для отримання власником надприбутків за рахунок невмотивовано дешевої електроенергії (тобто за рахунок держави). Тож спочатку все треба прорахувати. 
Водночас, в обмін на всі ці «інвестиційні смаколики», держава має чітко прописати вимоги до інвестора стосовно термінів модернізації і (хоча б частково) номенклатури продукції, яку вона хоче бачити на комбінаті; екологічних норм. 
Воно того варте, щоб нівелювати залежність України від імпортного, в першу чергу, російського алюмінію. І якщо кілька років тому це було некритично, то зараз ми опинились фактично в стані війни з Росією, і значить, будь-які поставки російської продукції автоматично перетворюються на елемент тиску і маніпуляцій: захочемо – будемо поставляти; не захочемо – політика в РФ, безумовно, переважить бізнесові доцільності, і поставки припиняться.
Відновлення алюмінієвої галузі як такої варто саме зараз розглядати не лише як спосіб забезпечення внутрішніх потреб, але й як можливість потіснити конкурентів на зовнішніх ринках. Так, ще в 2013 році в тому ж UC RUSAL вважали, що, незважаючи на стабільне зростання споживання алюмінію, світова алюмінієва галузь знаходиться під тиском надлишкових потужностей і потребує їх подальшого скорочення для досягнення балансу на ринку і підвищення ефективності виробництва. І так, ціни на алюміній і досі невисокі, а споживання в світі росте не настільки швидко як хотілося б виробникам. Хоча в червні цього року з’явились і позитивні новини для виробників: алюміній з поставкою через три місяці подорожчав у п'ятницю на 0,4%, до $1642  за тонну. Підйом цін триває вже п'ять сесій поспіль, чого не спостерігалося з листопада. В середині червня за тиждень ціни зросли на 5,6% – максимум з 2012 року. Чи це ситуативний момент, чи тренд – побачимо трохи згодом. 
Тож саме найближчим часом Україна може спробувати «вклинитись» зі своїм алюмінієм. «Русал» – провідний виробник алюмінію в світі, але світ ввів санкції проти Росії і вони не скорочуватимуться, а значить економіка Росії і надалі «сдуватиметься» і слабнутиме. Переключити на себе покупців – цілком реально для України (також згадуючи дуже вдале європейське розташування ЗАлКу).
У тих, у кого хороша приватизаційна пам’ять, можливо, виникне питання: чи не краще таки побудувати новий алюмінієвий комбінат? Адже Україна планувала таке будівництво: Русал – колишній власник ЗАлКу і нинішній власник Миколаївського глиноземного заводу, згідно з інвестзобов'язаннями по МГЗ мав побудувати в Україні завод з виробництва первинного алюмінія на 100 тисяч тонн алюмінію на рік (навіть місце було обрано в Харківській області). Проте згодом ці зобов'язання замінили на більш вигідне інвестору збільшення виробництва глинозему і побудували додаткову піч на МГЗ – згадаймо, російському алюмінієвому бізнесу і ЗАлК, як конкурент, заважав, тим більше в них не було зацікавленості розвивати у нас алюмінієву промисловість.
Чи не повернутись до цієї історії, адже інколи «з чистого аркушу» створювати набагато легше і дешевше? Втім, експерти не вважають такий варіант доцільним: дорого, довго, і поки світова кон’юнктура не сприяє та й російський інвестор – не зацікавлений. 
Роман Тополюк: «Будівництво нового заводу – коштовний проект. Можна скільки завгодно намагатися "змушувати" інвестора будувати новий завод, але якщо ціни на алюміній знаходяться на найнижчому рівні за останні десять років, а ринок алюмінія страждає від надлишку потужностей, то такий завод компанії буде нецікаво будувати, а значить перспектив побачити новий комбінат небагато. Слід додати, що геополітично російському інвестору не з руки вкладати у створення нових робочих місць в Україні. Тому сподіватися на інвестиції від "Русалу" не варто».
Коло замкнулось: повертаємось до ЗАлКу і до його повторного продажу, як відправної точки відновлення і самого комбінату, і алюмінієвої галузі загалом.
Українські галузі, де потенційно може зрости потреба в алюмінії

Авіабудування 
Нещодавно державний концерн "Укроборонпром"  створив Українську авіабудівну корпорацію на чолі з ДП "Антонов". До її складу увійшли ПАТ "Український НДІ авіаційної технології" (УкрНДІАТ), ДП "Новатор", ДП "Харківський машинобудівний завод" ФЕД ", ДП" Харківське агрегатне конструкторське бюро "та ПАТ" Завод Маяк ". В майбутньому до корпорації можуть приєднатися і підприємства іншої форми власності. Також варто зважати на повідомлення про появу значних іноземних замовлень на наші цивільні літаки. Крім того вже заявлено, що Україна планує налагодити виробництво власного бойового літака.
Енергетика та електротехнічна промисловість 
Цікава глобальна новина – Україна вирішила побудувати енергоміст до Європи аби наростити експорт електроенергії. А це означає потребу в дротах, кабелях тощо (а значить потрібна алюмінієва катанка, яка колись на ЗАлКу вироблялась). На часі розвиток альтернативної енергетики, а там потреба в алюмінії чималенька, зокрема, для виготовлення колекторів сонячного випромінення. І в ядерній енергетиці алюміній також потрібен, особливо для України з її чотирма АЕС і «Турбоатомом».
Машинобудування 
Зростання потреби в алюмінії і в машинобудуванні. І у військовому секторі (на оборонку цього року виділено рекордну за всю незалежність сумму – 55,5 млрд грн. А це і закупівля військової техніки, яку вітчизняні заводи мають ще виробити), і в цивільному (зокрема, в суднобудуванні, вагонобудуванні тощо). Україна відновлюватиме свій військовий морський флот, багато в чому втрачений після окупації Росією Криму. Скажімо, тільки малих бронекатерів «Гюрза» планується до 2020 року випустити 20 одиниць і перші два вже проходять випробування і доопрацювання. Щодо вагонобудування – пару місяців тому Європейський банк реконструкції та розвитку заявив, що готовий виділити кошти «Укрзалізниці» на оновлення рухомого складу. Зрозуміло, що цей рухомий склад бажано закуповувати у вітчизняного виробника, а вітчизняний виробник віддав би перевагу вітчизняним складовим для оздоблення вагонів (в тому числі і алюмінієвим).
Будівництво
Алюміній в будівництві – то найбільш зрозуміле для пересічного читача: ангари, різноманітні конструкційні деталі будівель, профілі, рами тощо. Статистика показує, що будівництво в Україні потроху зростає (причому нове будівництво). Знов таки, відновлення регіонів, які постраждали від бойових дій. Наразі може йтися про потребу підконтрольних Україні територій, а згодом і про решту Донеччини і Луганщини. І, знов таки, на це будуть гроші інвесторів.
Харчова і переробна промисловість і ширвжиток
Прямування до ЄС, пошук альтернативних ринків на Сході (Китай, Японія, країни Близького Сходу тощо) в тому числі просування туди продукції української харчової промисловості, вимагатиме сучасного пакування, тобто фольги для харчових продуктів, ємності для консервування. Тож пакувальники – потенційні споживачі алюмінію. Здається, потенційний попит в алюмінії ми окреслили. Як бачимо, в нагоді українській промисловості стане вся номенклатура продукції алюмінієвої галузі – литво (сплави) і прокат, зокрема лист, стрічка, плити, профілі, катанка, труби, прутки й фольга.