Армія має бути професійною і знати, хто її ворог

На засіданні РНБО 2 вересня був прийнятий і запропонований для затвердження президенту проект нової редакції Воєнної доктрини України. Ця редакція доктрини є шостою за рахунком. Перша редакція з’явилася в 1993 році. Вона була досить таки спокійною, де констатувалося розпад Радянського Союзу і оголошувалося позаблоковий статус України. Тим не менш, першу доктрину фахівці назвали «зубастою». Тоді в Україні була ядерна зброя, був великий військовий компонент – біля 700 тис. військових, з яких можна було будувати нову армію.

Друга доктрина була прийнята влітку 2004 р. Затвердив її тодішній Верховний головнокомандувач Леонід Кучма. Попри те, що зовсім нещодавно відбувся конфлікт на Тузлі, ця доктрина знову ж таки була досить спокійною. Однак принциповим її досягненням було те, що в документі записали про необхідність підготовки України до членства в НАТО. Це був дуже важливий крок. Але, на жаль, буквально через місяць Леонід Кучма без жодних пояснень, після зустрічі з Путіним, приїхавши в Київ, своїм указом вилучив з доктрини слова про підготовку України до повноправного членства в НАТО. 

Четверта редакція доктрини з’явилася в квітні 2005 року за часів президентства Віктора Ющенка. Його указ якраз передбачав повернення в текст запис про мету вступу до НАТО. Тим не менш, українське військово-політичне керівництво побоювалося будь-яким чином розглядати можливість реального супротивника. Навіть був визначений евентуальний противник — це мало для України руйнівний характер, бо з такою доктриною формувався пацифізм. І це не зважаючи на те, що в самій Росії говорилося, що НАТО має інші інтереси. Такі ідеї нарощувалися в 2005—2010 рр.

Прихід до влади Віктора Януковича змінив ситуацію. У 2011 році була прийнята п’ята доктрина, яку експерти називають «скандальною». Цей проект був «беззубим». Ми прийшли до того, що нова Воєнна доктрина фактично не розглядала воєнний чинник в якості впливу. А найбільш негативним моментом, звичайно, стало закріплення позаблокового статусу української держави. Це була велика помилка. Головним пріоритетом цієї доктрини було використання невійськових компонентів. 

Нова Воєнна доктрина може бути взята за основу створення сил оборони нового типу. Вона в порівнянні з попередніми є найбільш серйозною і активною. Документ передбачає інструмент стримування у вигляді потужної армії і інших збройних формувань. Ми бачимо, що головним військовим супротивником визначена Російська Федерація, поставлено завдання передислокації військових частин, створення нової інфраструктури на сході і півдні. Дуже важливим є те, що загрози і виклики визначені такими, що мають тривалий характер. Ну і, безумовно, головним є досягнення критеріїв членства і забезпечення сумісності з НАТО.  

Важливим також в новій доктрині є збільшення ролі інформаційно-психологічних операцій. Це є підставою для формування потужного інформаційного середовища. За часів Кучми Україна була аморфною і нездатною до проведення будь-яких операцій в інформаційно-психологічній сфері. Трохи змінилася ситуація за президентства Ющенка. І те, що сьогодні на таку сферу звертає увагу Порошенко — правильно. 

Але слід зазначити, що ця доктрина була прийнята із суттєвим запізненням, цей документ можна було прийняти ще рік тому. Таке запізнення спровокувало певні негативні настрої в середині силових структур. Але з цієї доктрини видно, що Верховний головнокомандувач Петро Порошенко дещо змінив свої погляди на воєнний важіль держави взагалі. Думаю, що протягом попереднього тривалого часу, він вагався — чи варто робити головні ставки на воєнний чинник і документально це закріплювати. Бо досі він спирався на політико-дипломатичні важелі. Ця доктрина фактично свідчить, що певні трансформації у Президента і командування у сприйнятті ситуації відбулися. Армія має знати, хто її ворог і до чого готуватися. Ця доктрина є першим кроком до вдосконалення сповіщення, пояснення — від бійця до генерала. Мабуть однією з причин було те, що на практиці Порошенко переконався, що мати справу з Кремлем, немає можливості. Більш того, негативні чинники посилилися тим, що головні європейські гравці, які долучені до «норманського формату» (Берлін, Париж), зайняли позицію, коли Україна має піти на певні компроміси. 

На мою думку, є негативним моментом те, що у документі сказано — «доктрина враховує необхідність збільшення професійної складової у ЗСУ та інших збройних формуваннях». Але мав бути проголошений курс на повну професійну армію. Я переконаний, що з часом у Президента відбудуться трансформації і він прийде до висновку необхідності професійної армії. Взагалі, незважаючи на недоопрацювання і недоліки, в майбутнє я дивлюся з оптимізмом.

Також показовим є те, що ми бачимо початок навчань росіян, білорусів і сербів з антиукраїнським контекстом. Також перекидання американських озброєнь в Балтику, відновлення воєнної ділянки в Німеччині. Все це свідчить про те, що протистояння західного світу і Росії триватиме. Україна має тут підвищені ризики перетворитися на полігон, де будуть розвиватися геополітичні суперечності. Все це підштовхує Президента до більш активних дій. 

До того ж, я думаю, що не буде проблем досягти сумісності з стандартами НАТО до 2020 р., навіть за умов обмежених ресурсів у України. Інша справа, забезпечити потужність української армії. Тут до 2020 року деякі кроки можна зробити, але все залежатиме від того, як буде діяти військово-політичне керівництво.