Українцям легше сходити на революцію, ніж на вибори

Місцеві вибори в Україні показали два моменти: наша держава продовжує рухатись в бік демократії, але якось повільно. Цього року українці показали чи не найнижчу явку за всі роки незалежності (46,62%). Це свідчить, що суспільство ще не готове відповідально брати владу в свої руки, адже зараз місцеві органи влади отримують все більше повноважень, тому роль громади значно зростає. Хоча у країнах Європи явка такого рівня - це звичний результат для місцевих виборів, для молодої України явка на виборах – питання напрямку розвитку громад і країни.

Однозначний плюс цих виборів: міжнародні спостерігачі, ОПОРА, КВУ визнали їх в цілому демократичними. Президент також позитивно оцінив і процес волевиявлення, і результати. Це й не дивно: партія БПП «Солідарність» - у 15 областях їхня підтримка за попередніми даними перевищує 20%. 

У семи областях понад 20% набрав «Опозиційний блок», що свідчить, як мінімум, про відсутність гідної альтернативи та бажання влади говорити з прихильниками попередньої влади їхньою мовою. Здивувала «Свобода»: незважаючи на досить мляву рекламну кампанію та скандальний інцидент з гранатою під парламентом, політсила показала гарні результати по всій Україні. Натомість, ветеран української політики, «Батьківщина», значно втратила свої позиції. Невеликих успіхів досяг Олег Ляшко зі своєю політичною силою. Ймовірно, ставка на тарифи виявилась провальною.

Правоохоронні органи не відмітили особливих порушень – на всю країну їх нарахували до двох тисяч випадків. Яскравих «гречкосіїв» зафіксовано не було, незважаючи на одіозного Геннадія Корбана. 

Найбільше уваги у ЗМІ, звичайно (і на жаль), привернули вибори в Києві. Хоча тут все було очікувано: жодних сильних конкурентів у Кличка не було. Гідні – так, але не такі, що могли б подолати імідж мера-боксера. Хоча інтрига поки зберігається. Серед можливих противників діючого міського голови – Сергій Гусовський, Володимир Бондаренко, Олександр Омельченко. Останній – найбільш важливий з точки зору політтехнологій «промерської» політичної сили. Багато хто називав Сан Санича підставним суперником. А ось Гусовський та Бондаренко можуть скласти більш вагому конкуренцію Кличку.

За киян дійсно варто порадіти: як мінімум вони змогли протистояти рясній і не дуже якісній рекламі «носорога» Думчева та «маршала Гречки» Корбана. Столиця в котре довела, що її не купити і вона не любить чужинців. 

 
За попередніми даними київська міська рада оновилась приблизно на дві третини. Більшість «ветеранів» приведе БПП та «Єдність». 

Цікава ситуація склалася у Вінниці. Одним із лідерів виборчих перегонів стала місцева партія «Вінницька європейська стратегія», яка у міській раді створить більшість разом з БПП. Це один з небагатьох прикладів, коли у владу потрапляє суто локальний політичний проект, який, в першу чергу, приділяє увагу місцевій проблематиці. Для політичних «мамонтів» рівня «Батьківщини» ця ситуація може послужити нагадуванням, що надмірне захоплення загальнодержавними проблемами може вкрасти значний шматок електорату. У кандидата в мери від Вінницької європейської стратегії Сергія Моргунова також дуже гарний результат – близько 47% в першому турі.

Результати голосування у Львові відображають значні проблеми, що виникли у «Самопомочі» і її лідера, Андрія Садового. Скоріш за все, він безболісно переможе «свободівця» Руслана Кошулинського у другому турі, проте сам факт другого туру виглядає як попередження для нинішнього мера. Ймовірно, він занадто захопився загальнодержавними справами, закинувши місто. Очевидно, львів’яни трохи втомилися від незмінного міського голови, але альтернативи все ж таки нема.

В Харкові також очікувані результати. Відсутність конкурентів чинного мера Геннадія Кернеса та відверто млява позиція Києва зробили свою справу. 

В Одесі спостерігаємо відчутний провал демократичних сил. Контроль над комісіями, який мав нинішній мер міста Геннадій Труханов, приніс йому близько 50% (за попередніми даними). Зараз обласна рада, і БПП офіційно заявляють про фальсифікації. Проте влада могла б уникнути цієї ситуації, якби знайшла спільну мову з колишнім мером Одеси Едуардом Гурвіцем. Натомість екс-мер пішов як самовисуванець, що дало додаткові шанси Труханову, оскільки розпорошило електорат його суперників. Результати по міськраді також сумні: розклад політсил в ній ще більш реакційний, аніж був до виборів. Демократичним силам і Михеїлу Саакашвілі як губернатору слід більше приділяти увагу захисту результатів виборів під час боротьби зі старими регіональними елітами.

Найбільша інтрига досі зберігається у Дніпропетровську. В соцмережах вже жартують: «Кілл Віл чи Кілл Філ». Наразі підтримка у Бориса Філатова з УКРОПу більша, ніж у лідера «Опоблоку» Олександра Вілкула, відсотків на 10. Зараз питання в тому, кому віддадуть свої голоси прихильники партії «Громадська сила», БПП і Батьківщини. 

 
Що стосується трьох міст, де вибори були зірвані: ймовірно, місцевим «господарям» слід усвідомити важливу істину – перед тим, як фальсифікувати вибори, їх треба спочатку організувати. А українській владі треба замислитись над змінами у виборче законодавство, оскільки було багато технічних проблем: плутанина з прізвищами, назвами партій тощо.

Як підсумок хотів би зазначити: українцям поки легше сходити на революцію ніж на вибори‬‬. Суспільство потребує підвищення політичної культури, і цим має займатися і влада, і громадські активісти. Інакше країна не зможе позбавитись популізму та «привидів минулого».