Знятися з валютного «ручніка»: Правильне управління валютними ризиками
Минулого року іноземні компанії вивели з України $700 млн. дивідендів, як повідомив заступник голови Національного банку України Дмитро Сологуб. Ця інформація виявилась цілою новиною для українських ЗМІ. Те, що повинно відбуватись природнім чином – бізнес заробив прибуток і хоче ним розпоряджатись – для нашої країни виявляється подією, вартої заголовків…
На початку 2014-го року Україна зробила дуже важливий крок – відійшла від режиму фіксованого валютного курсу. Важливість цього рішення важко переоцінити, однак це був лише перший крок до сучасної системи управління валютними ризиками. Далі були декілька хвиль девальвацій внаслідок війни та окупації, а потім ще й через активну емісію гривні. Про систему управління валютними ризиками, про те, що її треба довести до логічного завершення – на певний час забули (було не на часі). Тому сьогодні кожні кілька мільйонів доларів, які заходять та виходять з України – це ціла подія.
«Ручна» система управління валютними потоками і валютними ризиками стала, скажемо відверто, заважати розвитку економіки. «Чому я повинен в обов’язковому порядку продавати 65% своєї валюти, а потім її ж викупляти по зовсім іншій ціні?» «Чому я повинен у Нацбанка брати дозвіл розпоряджатись своїми прибутками?» «Чому я не можу отримати валютну виручку через PayPal?» Це ті питання, які задають бізнесмени з неабияким роздратуванням. І це ті питання, які підштовхують їх реєструватись в Литві, Кіпрі чи інших юрисдикціях, які пропонують більш комфортні умови.
Те, що валютний ринок треба лібералізувати, в НБУ чудово розуміють. Поки не почались осінні валютні качелі, НБУ навіть робив деякі помірні кроки в цьому напрямку. Йде робота по розробці нового закону, який замінить Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» 1993-го року випуску. Однак запровадження нового валютного закону – це перспектива наступних 3-х чи навіть 5-ти років. А бізнес хоче розвиватись вже зараз.
Що робити?
Стрижнем системи управління валютними ризиками є здатність спрогнозувати притік та відтік валюти. Тобто завдання зводиться до того, щоб зрозуміти чи даний конкретний стрибок гривні є тимчасовим чи системним. Якщо це тимчасовість, то інтервенції варто робити, щоб згладити коливання. Якщо це системна корекція – то треба просто розслабитись і дозволити курсу знайти нову рівновагу. Саме для того, щоб «бачити» перспективи притоку валюти наперед і існують усі численні обмеження, які так дратують бізнес (контракти з мокрими печатками, заведення валюти за 120 днів, обов’язкова продажа 65% валюти і т.д.).
Яка альтернатива? У розвиненому світі прогнозну функцію виконують валютні ф’ючерси – це ваше право купити /продати валюту через місяць, чи через три по наперед заданому курсу. Чому це зручно? Бо імпортер, який має в кишені валютний ф’ючерс, не буде «смикатись» від кожних новин про черговий обвал валюти і не буде приймати участь у національній забаві «купи валюту подорожче». Експортер не буде притримувати валютну виручку, щоб дочекатись більш вигідного курсу, бо його продаж валюти прив’язаний до зобов’язань по ф’ючерсах. Фіндіри та казначеї не будуть грати на тоталізаторі намагаючись вгадати день і час, коли краще купити чи продати валюту. А НБУ зі свого боку буде бачити очікування ринку і зможе спокійно прогнозувати потоки валюти, щоб контролювати ситуацію.
Із написаного для НБУ немає нічого нового і створення нормального інструменту страхування валютних ризиків вже давно обговорюється регулятором, оскільки це ключовий елемент усієї лібералізації. Чому ж нічого не робиться? Немає бажаючих стати так званим «маркетмейкером». Тобто немає того гравця, який буде торгувати на ринку ф’ючерсами та створювати його базову ліквідність незалежно від того, що відбувається і як хто панікує. А немає «маркетмейкера» – немає і ф’ючерсів. І тому знову повертаємось до 120 днів та 65% обов’язкового продажу.
Але в останні місяці на ринку відбулись певні зміни. У власність держави перейшов один із найбільших приватних банків. Більше 50% банківської системи в державних руках (Приватбанк, Укрексімбанк, Ощадбанк тощо). Ці банки існують для чого? Щоб заробляти прибуток? Чи перед ними, як перед державними банками, стоять дещо інші завдання? В минулому і Укрексім, і Ощад активно залучались до фінансування дефіциту – через них викуповувались ОВДП, щоб допомогти Мінфіну. Чому ці банки не можуть стати маркетмейкерами для нормального ф’ючерсного ринку? Якщо вже так сталося, що держава стала основним гравцем на банківському ринку.
Думаю, що на цю ідею знайдеться як мінімум сотня причин «чому не можна». Це нормальна реакція чиновника на щось нове. Дійсно, страшно відпускати «старі добрі методи» і заходити в невідомі води з валютними ф’ючерсами. Навіть якщо основними гравцями на цьому ринку будуть державні банки. Але це треба робити, бо конкуренцію за інвесторів ми нещадно програємо. І валютні обмеження – це одні з перших причин, що заважають нормально працювати.
З валютними ф’ючерсами це саме той випадок, коли щоб щось контролювати, треба спочатку відпустити.