Чого чекає бізнес від влади? Поки що чекає.

Чого чекає бізнес від влади? Поки що чекає.

Відкрити власну справу та вести прозорий бізнес в Україні — справжнє випробовування волі. Це не версія і не власна думка, це — факт.

Не є новиною, що в актуальному рейтингу Всесвітнього банку Doing Business Україна за легкістю ведення бізнесу знаходиться десь між Бутаном та Киргизстаном, займаючи 76 місце серед 190 країн. У порівнянні із минулим рейтингом позиції України знизилися за такими критеріями: “Початок бізнесу”, “Отримання кредиту”, “Міжнародна торгівля”, “Примусове виконання контрактів” та “Реєстрація власності”.

Незважаючи на труднощі, більшість компаній все ж працює за чинними “правилами” та очікує на зміни, пасіонарна частина вступила в боротьбу, а деякі прийняли рішення шукати місця “потепліше” за межами нашої країни.

Українській владі треба докласти чималих зусиль, аби вплинути на бажання бізнесу змінити юрисдикцію. Треба створити комфортні умови прямо тут і зараз, щоби втримати в країні людей із досвідом, розумом та капіталом. Бо в них немає перепон по відкриттю компаній десь у Сингапурі: так, вийде дещо дорожче, але без ризиків та “сюрпризів”, без тривоги за власну справу та навіть життя. Не говоримо про тих, хто шукає закордоном зовсім не стабільності, а лише можливість відмивати гроші.

Які ж проблеми, найгостріше відчутні бізнесом, може вирішити лише держава?

В першу чергу, нашій державі конче потрібно реформувати правозахисні органи, зокрема СБУ. Ця структура негативно впливає і на бізнес, і на репутацію держави. В ній десятиріччами, навіть у топ-менеджменті, працює багато некомпетентних співробітників, які мають сумнівні зв’язки та безліч “скелетів у шафі”. Важливість цієї служби, насамперед під час війни, важко переоцінити. Але ми фактично маємо від них не захист, а напад. Це вкрай демотивує як підприємців, так і потенційних інвесторів.

Важливо також вирішити питання із правосуддям, дотриманням законів, почуттям захищеності підприємця та інвестора.

Нагальне питання — право інтелектуальної власності. Наразі його в Україні регулює понад 40 законів, кодексів та Конституція України, більшість з яких, до речі, були прийняті ще в кінці 90-х — на початку 2000-х років. Також наша країна ще з 1970 року є членом Всесвітньої організації інтелектуальної власності та зобов’язана відповідати установленим нею стандартам. Однак слідування вітчизняним нормативним актам та міжнародним правилам гри — на жаль, не першочергове для України. Лише за 2018 рік, згідно з Єдиним державним реєстром судових рішень, було понад 3 тис. рішень, які стосувались питання інтелектуальної власності. Тож можливість ефективно захищати власні права у суді надасть бізнесу можливість планувати свою роботу і робити прогнози щодо досягнення мети. Якщо у підприємця є вільний вибір, де в світі відкривати бізнес, він, скоріш за все, обере Великобританію. Чому? Тому що на “туманному альбіоні”, і це загальновідомий факт, ефективно діє правова держава, закони якої стали еталоном для всіх, ними користуються навіть в інших країнах. Причому, ці закони не тільки на папері чи електронному вигляді, а в головах більшості громадян. В бажанні ставати на захист свого права.

Спрощення взаємодії бізнесу і державних структур може радикально змінити економічну ситуацію в Україні. Оподаткування можна було б звести до автоматичного адміністрування. Питання податків дуже болюче і потребує негайного вирішення.

Наприклад, коли в Грузії відбувалися масштабні реформи, однією з гарантій для бізнесу стала норма, прописана в конституції: підвищення податкових ставок можливе лише через референдум. Додайте до цього зменшення кількості податків та спрощення звітності ‒ і маєте спокійних та оптимістично налаштованих підприємців та інвесторів.

До речі, використання людського ресурсу з точки зору раціональності також потребує уваги. Є статистика щодо кількості годин, витрачених на оформлення та подачу звітності у різних країнах. Наприклад, згідно з дослідженням Paying Taxes 2017, у державах Північної Америки витрачають на цей процес в середньому 197 годин, а у країнах її південної сусідки — аж 564 години. Україна у такому рейтингу розмістилась десь посередині, точніше — на 84 місці (між Болгарією та Барбадосом). У нас потрібно витратити на роботу зі звітністю в середньому 356 годин. Хоча у тій же Польщі — на це йде 271 година, а в Білорусі — всього 176 годин. Усе залежить від кількості процедур, інструментів та автоматизації процесів.

Оптимізація трудозатрат досить актуальна в нашій країні, та навіть за безглуздо витрачені години потрібно платити. Так, зараз ми маємо порівняно дешеву робочу силу, але зближення із ЄС це змінить. Треба буде піднімати не лише рівень зарплатні, але й продуктивності, кваліфікації та експертизи.

Годі й казати, що проблема освіти — стратегічна. Програми та методи в українських “вишах” безнадійно застаріли. Доказом є те, що ТОП-3 українські вузи (КНУ ім. Тараса Шевченка, НТУУ «КПІ» імені І. Сікорського та ЛНУ ім. Івана Франка) згідно з Ranking Web of Universities за липень 2018 року від Webometrics займають 1272, 1742 та 1933 місця відповідно. Тобто для того, щоб наші кадри могли конкурувати із європейськими, а не залишилися на рівні “збирачів яблук”, підхід до освіти треба змінювати кардинально. Тоді й бізнес, маючи кваліфіковані кадри, працюватиме ефективніше.

Може здаватися не очевидним, але залучення іноземних інвесторів, стимулювання розвитку бізнесу та вирішення екологічних проблем також здебільшого залежить від держави. Підприємцю потрібен порядок не лише у контексті роботи, а й в цілому — ми хочемо жити в Україні комфортно.