Для кого і з ким працює Демальянс. Інтерв’ю з активістом.

Вибори 2019
Для кого і з ким працює Демальянс. Інтерв’ю з активістом.

Майже тиждень у мікрорайоні "Гончари-Кожум’яки", де знаходиться офіс нашої редакції, йде невеличкий, вочевидь проплачений, мітинг.  Дивлюся на мітингарів і думаю, що імідж будь-якого публічного протесту серйозно заюзаний чисельними політичними фейками. Якщо на вулицю вийде невелика група реально зацікавлених у змінах, дійсно обурених людей — ми їх не помітимо, і будемо вважати їх просто заробітчанами-прапоромахачами. 

Чи існують справжні активісти, хто ці люди і як вони обгрунтовують свою діяльність — про це я вирішив поговорити із своїм давнім знайомим, Віталієм Безгіним.

Виталий Безгин

С: Дуже радий тебе бачити. Скажи, будь ласка, ти громадський активіст, член правління ДемАльянсу. Навіщо ти це робиш і в чому мета твоєї діяльності?

В: Дякую за запитання, воно класне насправді, бо моя дружина мене теж про це питає. Треба розуміти, що адекватна і чесна політична діяльність та громадський активізм в Україні — це коли ти інвестуєш свій час, гроші, ресурси щоб на щось вплинути та змінити. Чому я це роблю? Бо попри можливість поїхати закордон і комфортно себе відчувати, я хочу щоб в нашій країні нам жилося більш комфортно та якісно. Зараз моя діяльність це куди більше політика, ніж активізм. Бо друге дозволяє вирішувати чимало локальних проблем, але не дозволяє долучитись до комплексних змін системи.


С: Політчний ліфт, який має бути в політиці та політичних партіях. Чи він реально працює в Україні?

В: Може працювати в тих політичних партіях, де присутні демократичні інституції та відсутній олігархічний вплив. Тому для України, такі партії і ліфти, як у нас, це скоріш виняткове явище.


С: Ви об’єднались із Самопоміччю. В чому вони схожі на вас і чим ви відрізняєтесь?

В: Цей політичний союз був підписаний нещодавно. На наш погляд це визначна подія, бо це єднання дуже схожих політичних суб’єктів задля спільної роботи на президентських, парламентських і місцевих виборах. Ми дуже близькі ідеологічно, можливо Самопоміч більш консервативна в суспільних питаннях.

Зараз ми розуміємо, що поодинці в усіх неолігархічних сил будуть від’ємні результати на виборах, а залишатись на політичному узбіччі та віддавати країну популістам та про-російським силам — це програш для всіх, особливо для молоді та креативного класу.

Ми вважаємо, що це тільки початок більш широкого єднання. Ця угода — це відкритий формат для партій зі спільними цінностями.


С: Яким чином ти відрізняєш популістів від непопулістів і в чому полягають інтереси держави?

В: Різниця в тому, що всі популісти кажуть, що вони за все гарне і проти всього поганого. Працюють гаслами, розуміючи, що нічого зі сказаного не доведеться втілювати у життя. Звісно, що Україні, де низький рівень життя та зарплатні, їх соціалістична риторика є популярною. Коли популісти кажуть про зростання пенсій, зростання зарплат, про масові пільги і низькі тарифи, в мене виникає питання, за чий кошт це свято? Бо роздуті соціальні гарантії — це навантаження на бізнес! Ми проти цього і наш підхід протилежний, навантаження на бізнес має зменшуватись, щоб він стрімко зростав, давав нові робочі місця. Держава має мінімально втручатись в справи бізнесу, вона має тільки задавати вектор руху, встановлювати рамку та бити по руках, коли хтось за ці рамки виходить.


С: Хто є лівими, хто є правими, хто є центристами в українській політиці?

В: Все наше політично коло є більш центристським. Що стосується лівих, то це всім відомі соціал-популісти, про-російські сили, які теж тяжіють до лівого економічного порядку денного. Також право-радикальні сили базуються на соціалістичних економічних підходах. І взагалі забавно, що ліві, які обіцяють всі блага народу, завісили всю країну борда. Вони просто могли б ці гроші витратити на потреби людей. Толку було б більше.


С: Ми говорили про популізм. З ким з електорату вони працюють, хто їхня аудиторія?

В: Класика популістів — це робота з найменш соціально захищеними верствами населення. Мова про людей з низьким достатком, мова про пенсіонерів, перш за все. І справа в тому, що ці люди дуже активно голосують. І таким чином забезпечують популістам потрібни результат.


С: Як цьому протистояти? Мені потрібна дешева автівка і я йду протестувати з “євробляхою”. Вони мені пообіцяють дешеву автівку, що пообіцяєш ти?

В: Справа в тому на що вона тобі потрібна?


С: Я хочу їздити

В: Правильно. Тому що у тебе немає можливості переміщатись швидко і комфортно в Києві, окрім як мати персональний транспортний засіб.


С: Питання в тому або я мало заробляю, або дуже багато коштує автівка. І на межі цього стою я із євробляхою.

В: Бо в тебе немає іншої можливості швидко переміщатись. Громадського транспорту немає. Таке питання не стояло б гостро в Німеччини, де на старі авто є й екологічний податок. Бо там в будь-якій точці міста ти можеш стрибнути в метро чи швидкісний і комфортний трамвай. Але це взагалі не про Україну.

Тому наразі питання мати власний транспортний засіб є суттєвим, а його вартість є неадекватною. Тому тут має бути комплексний підхід: розвиток громадського транспорту та звісно зменшення ставок розмитнення.

Вже ввезені автівки безсумнівно мають бути легалізовані, але перш за все мають бути знижені ставки розмитнення. Без цього ніяк.



С: Не будемо популістами. Це означає, що ти прийдеш і скажеш: Друзі, ми не будемо збільшувати пенсії, не будемо утримувати велику кількість бюджетників. Ми будемо розвивати бізнес і в такий спосіб розвивати економіку. Це для однієї частини електорату підходить, але для більшості не підходить взагалі. Ваші ж опоненти користуються дуже прости меседжем “Ми вам все це дамо”. Як з цим жити?

В: Є такий класний фільм “Moneyball” про зміну підходів в бейсболі. Мені здається, що тут має бути те саме. Наш посил дуже простий. Ті самі люди, кажуть ті самі речі вже 25 років. І фактично нічого не змінюється. Ми не були при владі, ми ці речі не казали. І нас треба підтримати вже за це. Якщо там в тебе шансів 0%, бо люди крадуть 25 років і нічого не роблять, то навряд вони почнуть змінюватись. А з нами шансів 50%. Ми або виправдаємо сподівання і змінимо країну, або не змінемо. Але 50% більше за 0. Якщо ми хочемо стати Польщею за 5 років, то ми маємо пройти той шлях, що пройшла вона.


С: За 20 років

В: Вона інтегрувалася в Європу раніше. А у нас по-перше немає цих 20 років. Бо ми розуміємо, що без перемоги в 2019 році, купа класних людей поїдуть. І будуть мешкати в комфортній країні, але вона буде називатись Франція, Німеччина або Польща, але не Україна. А по-друге, мені здається, що люди у нас куди більш талановиті та спроможні, ніж, без образ, мешканці сусідніх країн, тому ми зможемо втілити зміни у життя швидше.