«Купуй українське» — звідки шквал емоцій?

«Купуй українське» — звідки шквал емоцій?
167

Парламентська ініціатива «Купуй українське, винаймай українців» викликала справжній шквал емоцій як від прихильників, так і опонентів.

Українська делегація в рамках переговорного процесу щодо приєднання до Угоди СОТ про державні закупівлі відстояла чудові умови. Зокрема йдеться про можливості використання багатофакторної моделі оцінки тендерних пропозицій. І саме в такій редакції в парламент було внесено урядовий законопроект.

Проте безпосередньо під час голосування деякі депутати внесли корективу, згідно з якою в сучасній моделі оцінки тендерних пропозицій виключним фактором є ціна. В результаті ми маємо безкінечно довгий перелік кейсів, в яких держава за кошт платників податків підтримує промисловість інших країн. Об’єктивним це можна було б вважати у випадках відсутності аналогічних товарів вітчизняного виробництва. Але випадки ігнорування вітчизняних виробників вагонів, трамваїв, кораблів, гелікоптерів, програмного забезпечення викликає запитання навіть у закордонних партнерів: «чому Україна сама не споживає власний продукт, який пропонує купувати іншим країнам?».

У цьому контексті надихає досвід США та ЄС, де питанням публічних закупівель приділяється особлива увага. В західних країнах публічні закупівлі починаються із довгострокового планування потреб держави (аж до 10 років!), враховуючи необхідність підтримки через інструмент публічних закупівель зайнятості в депресивних регіонах та розвитку пріоритетних галузей економіки, зокрема формування попиту на інноваційні товари та послуги, вирішення екологічних проблем тощо. Також серед законодавчих актів можна побачити пріоритизацію окремих секторів економіки (наприклад ЄС окремою директивою визначає особливості участі іноземних компаній в державних закупівель в сфері комунального господарства та транспорту), вимоги щодо обов’язкової участі МСП, охорони навколишнього середовища, застосування енергозберігаючих технологій та інше.

Кожен контракт в рамках публічних закупівель — це ґрунтовно розроблений економіко-правовий та адміністративно-управлінський документ, який крім конкретних цілей і параметрів замовлення (ціна, якість, строк поставки, техніко-економічні умови), містить також вимоги, що відображають основні засади державної економічної, соціальної, наукової, промислової, оборонної, екологічної та зовнішньої політики країни.

Уряди провідних країн світу через інструмент публічних закупівель реалізують відповідні державні політики. Про це свідчать динамічні зміни критеріїв оцінки тендерних пропозицій та умови реалізації державних контрактів.

Шалене протистояння запровадженню багатофакторної моделі оцінки тендерних пропозицій в цілому було б істотним з точки зори теорії опору змінам, якби б не прогресуюча стадія розвитку комплексу меншовартості в більшості українських діячів, що підігрівається оцінками та рекомендаціями експертів проектів міжнародної технічної допомоги, які відверто прагнуть задовільнити господарів цієї допомоги.

Так чи інакше більшість гасел спрямовано на дестабілізацію ситуації та відведення уваги в суті питання класичними маніпуляціями, зокрема звинуваченнями в популізмі, порушенні міжнародних зобов’язань, корупційних схемах тощо. Дивно, що про олергахічні клани ще не згадали!

Як на мене питання законопроекту «Купуй українське, плати українцям» є актуальним та затребуваним в першу чергу наявним виробничим потенціалом країни та існуючими вадами у формуванні та реалізації відповідних державних політик. Жодним чином не применшуючи значущості законопроекту та рівня його підготовки актуальною дійсно можна вважати дискусію щодо питань запровадження практики планування публічних закупівель на середньо та довгострокову перспективу та відповідна пріоритезація конкретних секторів економіки, наприклад машинобудування, щодо яких держава формує особливі умови закупівель.

Наявність таких доповнень в законопроекті значної мірою підвисить ефективність його реалізації та адвокації у міжнародних відносинах. Адже насправді міжнародне торгове право на сьогодні не забороняє використання багатофакторних моделей оцінки тендерних пропозицій, у тому числі застосування так званих критеріїв локалізації. Більш коректно говорити про існуючі обмеження щодо запровадження цих заходів. Але це питання переговорного процесу, а аргументів та механізмів – більше ніж достатньо.